163

От мені б лишень до хати. Що за жінкою журитися? Можна й вдруге одружитися. Хтось захоче і його. Він ще хлопець ого-го! Совість, к маленька мишка, Виповзає, мов з-під ліжка, Із найдальшого кута, Не л каючись кота.
– Оженитися? Ну-ну!
Та ні к не збагну,
Де знайдеш таку дурну
Ще одну.
Сам би хоч себе побачив: Нерозумний і ледачий, Ще й зарослий, мов кабан. Що розлігся, наче пан? Встань, умийся, поголися, Причешися, приберися. І дл звірів це нове, Хто у лісі в них живе -Дикобраз – не дикобраз …
– Що мені ти за указ?
Як хочу, так живу.
Моду завів нову.
Бачиш, в мене тут курорт.
Хай йому чорт!

Сухар не гризеться, Казна-що верзеться. – От кби мені додому. Дуже важко тут самому. Той лісок, пам’ таю, Недалеко від села. І, к добре пригадаю, Десь дорога тут була. Потрудитись можна трішки І дійти додому пішки. Кілометрів два чи три. Можна, чорт його бери! Що там! Скільки того ходу! Дочекаюсь сонц сходу, Встану (звісно, к захочу), Сухарів собі розмочу, Ними гарно підкріплюся, Може навіть поголюся, Як не вмиюсь – то байдуже, Бо вода холодна дуже І, либонь, без підігріву. І піду собі без гніву. От здивуєтьс дружина. Може в неї вже хтось є? Та хіба ж не мужчина? Що моє – таки ж моє! Жартувати не вмію –

164

165

В мене вдача не така.
Якщо треба, дам по шиї,
Якщо треба – копн ка.
Вранці Яків далі спав.
Вже й забув, що планував.
Мрії з-під перини.
Що він кому винен?
Якби тільки не живіт –
Ну не дає жити!
Як би в нього,
Прокл того,
Що-небудь вложити?
Хоч би води напитис –
Так ліньки вставати.
І холодно, і рос но,
І хочетьс спати.
Заліз Яків з тої туги
Глибше під перину
Та й згадує свою любу,
Кохану дружину.
Тос в нього господиня,
Гріх би що казати.
Які в неї вареники!
Гладкі та пузаті …
А пампушки! А млинчики!
А борщик із салом!
Тут Якову від тих згадок

Аж недобре стало.
– Буду тебе, мо Тосю,
Як колись любити.
Буду тебе, мо жінко,
На руках носити.
А матюки? Та ніколи!
От ще й забожився!
А кулаки? Та нехай їм!
До чого дожився!
Іде теща за Яковом –
Намостила сіна.
Дорогою коротшою
Біжить Антоніна.
Як там її чоловік?
Чи дуже бідує?
Сухарі всі, певно, з’їв
Та й вже голодує.
Добігає. Сперло дух –
Аж очі вилаз ть.
Хропе Яків, а по ньому
Вже мурашки лаз ть.
Аж зл калась. Як кинетьс –
Жінка ж не залізна.
А нахабна мурашина
Йому в носа влізла.
Розічхавс та й прокинувсь
Яків неборака.

166