121

ВАШ ГОЛОС
(Світлій пам’ ті Георгі Щербини — колишнього диктора Львівського радіо)
До голосу до вашого ми звикли. До ваших інтонацій, ваших слів. Він був такий до щему оксамитний, Він був такий глибокий, аж болів. Про що б не йшлося, він не був байдужий І не теплів ніколи надарма. То к же сталось, дорогий наш друже? То к же сталося, що вас нема?.. Немає вас. І стало кось порожньо. А радіо продовжує звучати. Здавалось, пам’ тали ви про кожного. А от тепер ви змушений мовчати. Ваш голос ми знаходили на хвил х, По ньому знали, що говорить Львів. Була у кожнім вашім слові сила, Бо не було у вас порожніх слів. Ми світом ще дорешти не зіпсовані, Оберігають нас всі леви Львова. Та ми таки чомусь закомплексовані, Соромимось сказати добре слово. Хотіла прочитати і спинилас Ті вірші, що написані дл вас. Образливо, та таки спізнилася,

На цілу вічність і на весь свій час.
А ви були володарем ефіру.
Ніхто не заперечить думку ту.
Вас слухали. І кожен з нас Вам вірив,
У вашу щирість, в вашу правоту.
В багатослів’ї небагато толку.
У вас багатослів’ не було.
«Ви не забудьте вз ти парасольку.
Надворі дощ …» А в голосі тепло.
«Сьогодні неспри тливі умови.
Не забувайте хворим дати ліки».
Яка безмежність в кожнім вашім слові.
І простота, поглинута навіки.
Якби то можна повернути час
На день чи на кусь хоча б хвилину,
Тоді заговорили б ви до нас.
На жаль, житт не зупин є плину.

122

123

ВЕСНОСПІВИ
ЗАЦВІТИ, ЗАСВІТИ
Ой, коли ж прийдеш ти,
веснонько моя?
Так тебе чекаю,
вигл даю я.
Подаруй,
зелене лист
подаруй.
Подаруй,
квітки барвисті
подаруй.
Зацвіти,
засвіти
в душі моїй
віночок мрій
і добрих надій.
Вже дзюрчать потоки і заплакав сніг. Хлопчик синьоокий -березень прибіг. Принеси, найперші квіти принеси.

Принеси,
найкращі в світі
принеси.
Зацвіти,
засвіти
в душі моїй
віночок мрій
і добрих надій.
Серце проростає
пагінцем малим.
Я сама не знаю,
що робити з ним.
Залиши,
останній спогад
залиши.
Запиши,
у душу здогад
запиши.
Зацвіти,
засвіти
в душі моїй
віночок мрій
і добрих надій.
Я ловити мушу дзвін далеких літ.

124