103

Не йшла по шл ху праведнім І грішницею була. Якщо ти мене, о Боже, Не впустиш до свого раю, То однак Тобі д кую, Що на світі жила.
Я СОБІ ПОПЛАЧУ
Ти не л кайся, собі поплачу. Поплачу без причини, просто так. В сльозах омию поетичну вдачу І біль, що не омиєтьс ні к. Поплачу, хоч мені й не стане легше. Бо що ті сльози? За минулим жаль. Весна нескоро, і нема лелек ще. Та не за ними і мо печаль. То, може, задуму переможу, Що закипіла болем у душі. Я виплекаю, може, дивну рожу, А може й так, що зійдуть спориші. Нехай же сход ть. Що кому до того? Там загубились десь мої сліди. Я може таки випрошу у Бога, Щоб люди не заходили туди. То мій блаженний рай, мо колиска, Благословенна Богом і людьми.

Закрию очі – і вже зовсім близько Блакитний птах із білими крильми. Летить той птах на щастя, на удачу. Його ніхто не бачить, тільки я. Ти не л кайся, собі поплачу. То плаче світла молодість моя.
НЕ СКЛАЛОСЯ
Вже сорок років від мого весілля. Отак до золотого й дожили б. І за солодке за своє похмілл Гіркої повну з друз ми пили б. Та дол все по-своєму розклала. Ти з іншою і з іншим давно. Та сьогодні все-таки згадала Наш ювілей, к у німім кіно. Співали гості і кричали «гірко», І все було, к у людей бува … Комусь світила ти, небесна зірко? Підслухав хтось ті трепетні слова. Підслухав та й украв. А нічого. Лишилас обкрадена й німа … Мабуть, не молилас до Бога, Молилас до тебе. І дарма …

104

105

СКАЖИ, ЯК Є
Чому не прийдеш,
Не приголубиш,
Не посміхнешся, к колись.
Не кажи тільки,
Що мене любиш,
І мені в очі не дивись.
В очах у тебе
Пекуча зрада,
Байдуже серденько твоє.
Не кажи тільки,
Що це неправда.
Скажи вже краще так, к є.
Твоєму слову
Я більш не вірю.
Воно пропахло зрадою.
На мою вірність
І любов щиру
Ти відповів неправдою.
Не бери більше
Мене за руку
І не цілуй, не пригортай.
Подарував ти
Мені розлуку –
І ні про що більш не питай.
Мені ворожка
Не ворожила –

Про все дізналась сама.
Кого кохала,
Кого любила,
Того зі мною вже нема.
МИ ПОПРОЩАЛИСЬ
Я подарую зор ні ключі –
Відімкнеш небо.
Нехай квітує зор ми вночі,
Любий, дл тебе.
Нехай смієтьс сонцем цілий день,
Плаче дощами.
Ми зупинились, далі вже не йдем.
Ми попрощались.
Зустрічі наші – наче мрії-сни,
Що не збулися.
Упали росами на сени,
З дощем злилися.
Я озирнусь, ще раз озирнусь –
Минуле плаче.
Ні, ніколи більше не вернусь.
Прощай, юначе.
Зустрічі наші – просто кепський жарт
Нашої долі.
Змінити можна щось, але не варт,
Не в нашій волі.

106

107

Упали росами на спориші, На люті терни.
Щось повернулось у моїй душі Смуток, напевне.
Я ЖДУ ДЗВІНКА
Я жду твого дзвінка. Я жду одного слова, На відстані, котру Нам телефон відмір в. І течі стрімка, І зустріч випадкова … Все з пам’ ті зітру, Аби лиш ти повірив. А власне, що було? Не сталос нічого. І все-таки чомусь Щось мусило відбутись. Те сон чне тепло, Та голубінь від Бога Не може просто так Зітертись і забутись. Той погл д і той сміх … Невже це все дл мене? Я вд чно прийн ла Як подарунок долі. А двох сердець биття,

Нестримне і шалене … В п’ нкій знемозі Промовила: — Доволі … Ще крок до забуття. Та треба кось жити. Але спинилась мить, Єдина і прекрасна. Таке воно, житт … Не треба ворожити. Щаслива не була, Та не була й нещасна. А все ж жду дзвінка … Ти не дзвони, не треба. Нехай так замру У вічному чеканні. І течі стрімка … Яке безхмарне небо … Комусь, хай не мені, Таланить у коханні. А все жду дзвінка …
ГІРКОТА ПОЛИНІВ
Тепле літо мине і залишитьс спомин. Ще залишатьс тіні перейдених днів. Наче дим, вони вилет ть тихо у комин, Залишивши мені гіркоту полинів.

108