33

Хай же св титьс воно і живе! їх засилали у Сибірську млу, Стріл ли їх, але вони воскресли. Проходили літа, і зими, й весни . Вони співають. Славу та хулу. Дл ворогів та пісня, наче меч. Вони її бо ться. Добре знають … Від тих пісень нікуди не втечеш, Бо ті пісні вже кобзарі співають.
СУЧАСНИЙ ПЕРЕБЕНДЯ
Запросили перебендю
До панської хати.
Заплатили й попросили
На гул нні грати.
Коли плат ть, треба грати.
А що меш робити?
Треба кось й перебенді
На сім світі жити.
Сів на стільчику й на кобзі
Струни нат гає. А лакиза,
Таки ж панський,
Його научає.
– Ото, брате, товстосуми,
Все люди багаті.
Знав би ти, кі красуні

Були в отій хаті.
Тобі добре заплатили,
Помагай їм, Боже.
Гул панство, чарку хилить,
А ти грай, небоже.
Не сумної, «Морозенка»
та «Про Лебеденка».
І не згадуй вже сьогодні
Тараса Шевченка.
Це теж сумне. І всі знають.
Нічого не втрат ть.
Скачи, враже, к пан каже,
Коли тобі плат ть.
Ушквар, брате, веселої.
Щоб стел здригнулась.
Аби нашим воріженькам
У пеклі тикнулось.
Нехай панство бенкетує
На усі потуги.
А ми собі по чарочці,
А потім по другій …
Чим ми гірші? Пий, голубе.
– Ні, не буду пити.
Ми вже й так усе пропили,
Що могли пропити.
Ні, не хочу із себе
Кропити вар’ та.
Заплатили? До гузиці

34

35

Мені їхн плата.
А собі заспіваю
Те, що сам захочу.
Бо собі таким дурним
Мізки не морочу.
А що панству не до смаку –
З того сміюся.
За дол ри і за гривні
Я не продаюся.
Коли мене покликали,
Небо розкололось.
В них є золото і гроші,
А у мене голос.
Нехай плат ть за мій голос,
Не за мою душу.
Панським примхам потурати
Зовсім не мушу.
Вони знали, кого кличуть.
Нехай тепер чують.
Заплатили мені добре,
Ще й перехарчують.
Та й ут в про Лебеденка
Та про Морозенка,
А вже потім «Думи мої»
Тараса Шевченка.
Отакий-то перебендя,
Новий та сучасний.
Має кобзу, має голос

Та ще й гонор власний. Я не знаю, к там було, Не буду брехати, Та не кличуть перебендю Більш пани пихаті.
РОСТЕ СМЕРЕКА
Росте смерека над потоком І дивитьс зеленим оком В захмарений небесний світ. І ловить вітер з верховини, І чує пісню з полонини, І журитьс про марність літ. І журитьс про плин віків, Про долю мавчиних вінків, Про праліси, що тут зростали. По-іншому вітри гули. Які то велетні були! Кресані небо підпирали. І чарівниц ненароком Ловила хлопц хижим оком -І він вже був лише її. А часом на гучні бенкети Збирались мавки і поети, І вигадки плели свої. А часом співанки співали,

36

37

Аж з гір орлиці прилітали, Щоб їх послухати собі. Було так гарно, далебі. І ватри аж до зір палали. І зорі теж не сумували. І гори тішились величні, Такі високі та правічні. Ніхто не скаже, що німі. То озивалис луною, Дзвеніли тихою струною, Бо спів любили і самі. Смерека в воду задивилась. Чи то журилась, чи молилась. Хто її думи розгада? Вода смерічку потішала. Вона до мор поспішала. Дзвінка, рухлива, к вода …
НАЗИВАЙТЕ ПОЛЯ ПО ІМЕНІ
Я між Львовом і Білозіркою Посаджу свою дику грушу. Хай вона поетичною збіркою Западає комусь у душу. Хай цілющою буде і доброю Своїм соком і терпким плодом, Хай майне з-за високого обрію

І зійде за вашим городом. Вірю я, що ногою босою Ступлю знов у холодну росу І почую, к десь за просинню Хтось клепає й клепає косу. І не треба іншої музики, І не треба вже пісні іншої. Пам’ ть в’ же житт у вузлики Й розкладає, у різні ніші. А коли вже людина старіє, Вит гає вже те, що треба, Те, що душу чиюсь зігріє І не дасть забути про себе. І встає мо батьківська хата, Із руїни, із небуття. Клепле косу мій струджений тато, Що давно вже пішов з життя. Називайте пол по імені,
к людей, що жили колись, Щоб ніколи тут на землі моїй Хлібороби не перевелись. Збруч, Рокитня, Дубина, Березина … Я достоту їх пам’ таю. Ще була долина Юхимова. Тільки хто той Юхим, не знаю. Попросіть свого тата й мами, Доки є ще кого просити, Хай навчать вас жати серпами, Хай навчать косою косити.

38