109

Залишивши мені ще солодкі надії, Що колись… ще колись… А можливо, що й ні.. Спомин в груд х пече, спомин душу так гріє, Що не хочетьс з ним розлучатись мені. Що було, те було. Хто посміє відн ти? Все це наше, моє. І розвихрений світ … І вдихали зірки запах терпкої м’ ти, І тікала тривога від наших воріт. І спішила наді до нашої хати. Боже, долю пошли, Боже, дай талану. Тепле літо було. Я не буду брехати -Не дозволить мені гіркота полину. Я любила його. Боже, к любила! І здавалось мені: це навік, назавжди. Якби він попросив, що завгодно зробила б. Ждала б аж до сивин, кби він сказав: жди. Він пішов за поріг, не сказавши нічого. Матіола журилась і липа цвіла. Я ні краплі образи не маю на нього. Я пізнала любов. Я щаслива була. Кожен день щирим усміхом зустрічаю. Що мені він несе? Чи старе? Чи нове? Він прийде. Хоч колись. Я напевно те знаю, Бо зі мною любов і наді живе.

НЕ ПОВЕРНЕШ МОЛОДІСТЬ
За вікном купальська ніч.
Ноче, ти мене не клич.
Я вже папороть шукати не піду.
Не мені, ой, не мені
Вже купальські ті вогні.
Соловейко не щебече вже в саду.
Не повернеш молодість,
Лиш позаздриш їй.
Вже поплив вінок кудись
У країну мрій.
На воді гойдається,
А мене лишив.
Казка не минається,
Наче диво з див.
Вже й зозул не кує.
Що було, те все моє.
Я ті спогади нікому не віддам.
Сльози впали росами,
А трава – покосами.
А любов зосталась на розраду нам.
Не повернеш молодість –
Клич її, не клич.
Вже пішла давно кудись
Та купальська ніч.
Вже давно за іншими
Сохнуть парубки,

ПО

111

Знов цвітуть дл дівчини Рос ні квітки.
НЕ ДЗВОНИ
Не дзвони мені, хлопче. Сам подумай: дл чого? Поміж нами не зими, а вже довгі літа. Все у тебе минеться. Все минеться, їй-Богу! Це тобі нашептала Осінь та золота. Ти знайди собі гарну чи Марію, чи Ганну, чи Оксану, чи Настю -стільки ж гарних дівчат. І нехай тебе осінь На весілл запросить. А музикою буде золотий листопад. Не дзвони мені, хлопче. І журитись не треба. Що було, те минетьс І розтане, к сон. В тебе очі, к весни, в тебе усміх від неба.

Не дзвони мені, хлопче, мій забудь телефон.
МОЇ СНИ
Ти хочеш знати, що мені наснилось?
Мої ти хочеш піддивитись сни?
Не можна. В них все те, що не здійснилось,
Дорога, що веде аж до весни.
По тій дорозі ходила боса
І вигл дала хлопц з далини.
Лежав вінок на моїх довгих косах.
Тебе там не було. Мої це сни.
Я вигл дала хлопця, серце билось.
Він не приходив. Я була сумна.
І раптом щось таке мені зробилось …
Я мов одна, а наче й не одна …
А потім мати плоскінь вибирала,
А дивилась на її ходу.
Я сни свої не всі ще позбирала.
Я ще за ними знов колись прийду.
ЗНОВ ЧЕРЕМХА ЗАЦВІТЕ
Вже давно черемха відцвіла І набралась терпкості хмільної. Я тобі коханою була,

112

113

І удвох ми тішились весною. А тепер дружиною тобі Стала у солодкому похміллі. Дивитьс черемха у журбі, Як танцюють гості на весіллі. Не сумуй, черемхо, у журбі За моїм коротким дівуванн м. Я признаюсь тільки лиш тобі, Як стужилось серце за коханн м. Гості наші «гірко» хай гукають. Терпкість губ вип’ю до кінця. І в покорі голову схил ю У солодкій важкості вінця. Знов черемха зацвіте дл нас, Посмішку збудивши на обличчі. «В добрий час» ми скажемо не раз Всім, хто на весілл нас покличе.

ПОВОРОЖИ МЕНІ, ЦИГАНКО
Поворожи мені, циганко, Розвій всі сумніви й тривоги. Поворожи мені, циганко, На корол із дальньої дороги. Скажи мені, чи він прибуде Сьогодні, завтра чи потому, Чи може десь мене забуде Й не поведе до свого дому. Поворожи мені, циганко, Тобі не пошкодую грошей. Лиш не кажи гіркої правди. Ну одури, мо хороша. Розклала карти і зітхнула, І помовчала ще хвилину, Очима чорними с йнула.
– Тебе коханий твій покинув.
– Що ж наробила ти, циганко? За ворожінн шкода й плати. Тепер не спатиму до ранку.
І не одну ще ніч не буду спати.
Циганко, що ти наробила?
Невже ж таки жалю не маєш?
Чи ти ніколи не любила?
Чи ти нічого в картах вже не знаєш?
– Я все на картах добре знаю.
І карти кинула у воду.

114