89

Не ворожи, Чому сьогодні
Чи разом будем ми. Милого нема.
Любов прийшла Вони зітхнули,
І порухом могутнім Ніч також зітхала,
Нас обн ла Та не сказала:
Надійними крильми. – Не чекай дарма.
Не нарікай Цікаві зорі
Ніколи ти на долю. Загл дали з неба,
Люблю тебе Дививс міс ць
Й нікому не віддам. На мою біду.
Люблю тебе Він кинув зірку –
До розпачу, до болю. Це, мовл в, дл тебе.
Чи назавжди – Як тую зірку
Того не знаю й сам. Я тепер знайду?
Як впаде зірка,
Загадай бажання,
ТРОЯНДИ НЕ СПАЛИ Аби його
Заснула ніч. Не вразила гроза.
Вітри десь задрімали. Згоріла зірка,
Лиш не змовкав Як моє кохання,
Шалений хор цикад. Упали роси,
Чомусь тро нди, Як мо сльоза.
Як і я, не спали
І ніжним пахом
Повнили весь сад.
Я у тро нд
Тихенько запитала,

90

91

ДРІМАЛИ АЙСТРИ
Вже спали айстри у саду. Вони чомусь тривожно спали. А до тебе вже не йду. Мо любов не дл забави. Холодний вітер ворушив На айстрах їх коштовні шати. Ти кось і без мене жив. Я вже втомилась прикрашати Житт бездумне і пусте. Не дорікай, не маєш защо. А син наш … що ж, нехай росте Дасть Бог, він буде не ледащо. Облиш нас. І шукай собі Легких жінок, легкої долі. Я вже втомилась в боротьбі За тебе. З мене вже доволі. Про жінку кажуть, що слабка. Що вона може? Ой, багато. Але не може пи ка Запевнити, що він є тато. Дрімали айстри восени, Сумні такі, к мо доля. І хтось тривожив їхні сни -Холодний вітер дихав з поля.

ЧОРНИЙ КІТ І Я
Я не йду до тебе на побачення, Хоч самій так хочетьс піти. Все безглуздо так, але пробаченн Не спромігс попросити ти. У народу є свої прикмети, Я про них судити не берусь. Чорний кіт не з нашої планети, Та зустріти його боюсь. Може б пішла, та наші зустрічі Будн ми вже стали дл обох. Може, то лиш тимчасові труднощі Нам з тобою посилає Бог. А стосунки наші ох, не прості -Кожного з’їдає самота. От візьму і покличу в гості Чорного самотнього кота. Я тобі давно вже все пробачила. Серце рветьс із моїх грудей. Та сьогодні тебе побачила, Випадково, в натовпі людей. Ти такий веселий, щось говориш, Пор д елегантна жінка йде. Чорний кіт іде зі мною поруч, Він тобі дорогу перейде.

92

93

ПРОСТО І НЕ ПРОСТО
Так не просто, так не просто Йти до осені у гості, Йти до літа на обжинки, До зими іти в сніжинки. До весни іти в служниці. Чи таке хіба присниться? Йти до тебе у коханки, У брудні шалені ранки, У брудні шалені ночі … І не можу, і не хочу. А вже потім у розлуки, У гіркі, нестерпні муки, У зловісні пересуди. А знаю, що це буде. Може, просто, може, просто Не ходити більше в гості, Ні до літа на обжинки, До зими не йти в сніжинки, До весни не йти в служниці -Хай таке мені й не сниться. І коханкою не бути -Поемі тись та й забути. А куди ж тоді діватись? Просто жити і співати. І нічого не бо тись, І над долею смі тись.

Просто жити, к живеться,
Не гнітити свого серця.
Як ридаєтьс – ридати,
Як кохаєтьс – кохати.
Не шукати ідеалу,
Бо таких на світі мало.
А кщо вони і є,
То у них житт своє.
СУПЕРЕЧКИ
А наші суперечки – то дрібниця. Така дрібниця, що й сказати сміх. А ти зат вся. Ти твердий, мов криця. Ти кращий і мудріший від усіх. Скажи, чи наша вартість лиш у тому, Як іншого образити до сліз? Натомлений, приходиш ти додому, А вдома – наче той дрімучий ліс: Ні посміхнутись, ні сказати слово, Ні щось почути із коханих уст … Скажи, чи це у нас так випадково? Чи здавна нагніталос чомусь? Обом нам зле. Та до всього звикла. Вже кось буде. Все переживу. Чи спільна пісн вже тобі набридла? Облиш її і видумай нову.

94

95

Ми нарізно вечер ти сідаєм І нарізно вкладаємось до сну. Як це недобре – ми обоє знаєм. Але ніхто не зрадить тишину. Але ніхто мовчанки не порушить І крик душі ніхто не обірве. Біль і тривога невблаганно сушить, А злагода відроджує нове.
СПИНИСЯ НАД ПРІРВОЮ
Від тебе пові ло холодом. Чи й справді любові нема? А серце вистукує молотом: «Дарма! Все дарма! Все дарма!» Ти спробуй спинитись над прірвою, Ти спробуй змахнути крильми, Бо серце з грудей своїх вирву я, Бо нарізно ми – це не ми. Засмучена муза шепне мені Надуманий болісний вірш. Якого ж ми роду і племені? І що може бути вже гірш? ..
Спинис у пориві незбагненнім. Невже так кепсько нам було з тобою? Наробимо дурниць в житті щоденнім,

А потім пошкодуємо обоє.
Чи варта обривати на півслові
Все те прекрасне, що плекати слід?
Невже ми не вартуємо любові,
Такої, що одна на цілий світ? ..
Якщо дл тебе це не має значення,
Якщо тобі усе не до ладу …
Ну що ж … тоді попрошу пробаченн –
Нічого тобі не доведу.
Ну що ж … тоді зробімо крок у прірву,
Аби вже не вернутис назад.
Тоді з грудей своє серце вирву
І кину у засмучений наш сад.
А світові шаленому байдуже,
Чи є ми, а чи зовсім нас нема …
Подумай, друже, нерозважний друже,
І не губи коханн задарма.
ПРИХОДЬ НА ПОЛОНИНУ
Коли заспіває весна в полонині, В сопілку заграє чабан молодий, Тоді ти приходь, поклонись верховині, І з світом гірським ти весні порадій. Не бійс ні мавок, ні того чугайстра. Чого їх бо тись? Вони – к і ми. Якщо в твоїм серці добра ціла тайстра,

96