83

КАШТАНОВА ПОВІНЬ
Серед осені раптом насни лась весна. Серед буднів моїх пригадалос св то, Хоч було їх у мене не так вже й багато. Серед вс ких думок промайнула одна … Пригадалась мені та каштанова повінь. Ми були тільки вдвох, хоч у всіх на виду. А шкільний наш садок був каштанами повен. Я колись ще сюди неодмінно прийду … Дай мені ті листки. Ти забудеш, загубиш. Я їх в книжку вкладу і забуду в ку … Тільки ти не повторюй, що ти мене любиш Це каштанова повінь в шкільному садку. В сад шкільний тепер вже ходити боюся Стільки років пройшло … І тебе там нема … Скажуть діти: – Чого там шукає бабуся? А чого шукаю – не знаю й сама …
ПОКЛИЧУ МУЗУ
Тобі одній, товаришко моя, Відкрию серц тугу потаємну -Себе самої частку невід’ємну Не потаю перед тобою я. А що таїти? Знаєш те й сама, Бо помагала душу лікувати,

Мою печаль у віршах виливати. Товаришки вірнішої нема. О музо, добра подруго моя, Забудь мою зневіру і образу, Допоможи мені і цього разу, До тебе знову припадаю я.
– Чи знов любов? – голубонько, вона.
Ти знаєш, к це іноді буває.
Як мліє серце, к душа співає, Як гірко, к взаємності нема. Перед тобою голову хилю, Бо тільки ти ще здатна надихнути На вірші, щоб коханн повернути, Бо люблю, так пристрасно люблю.
– Ну хто тепер звертаєтьс до муз? Це так немодно. Засоби є інші, Надійніші, простіші і певніші -Комп’ютери. Забула ти чомусь. Тепер нема журби дл поетес. Тепер нічим журитис не треба. Комп’ютер все вирішує за тебе. Чи меседж надішли, чи СМС.
– Чи можу довірити любов комп’ютеру, придуманій машині? Любов належить виключно людині. Тому тебе благаю знов і знов:
Ти віднайти слова допоможи

84

85

Такі, щоб розбудити кров гар чу. Ти бачиш, перед тобою плачу. Ну не відмов, голубко, підкажи.
– І плакати немодно, ти облиш.
Не вірила б, та підпирають факти.
Чи чула щось про шлюбні ти контракти? Контракти! Шлюбні! Ти подумай лиш!
– Не може бути. Це кась бредня. Ті двоє, що не встигли одружитись, Вже думають про те, к розлучитись?
– Таке зустрінеш ледве не щодня.
– Я хочу розчинитис в коханні
І духом, й тілом, й голосом своїм. О музо, надихни на вірш останній -і скорюс примхам всім твоїм.
– Сідай, пиши, силу дам тобі.
Даремна справа, та кщо так хочеш…
Дивис своїй долі в сні очі –
Нехай бажанн здійсн тьс твої.
Нехай все буде так, к хочеш ти.
Тобі одній відкрию таємницю:
Якщо тобі сьогодні він присниться,
То назавжди зречешс самоти.
Та тільки ж ти гл ди мені, гл ди, Не легковаж із муками кохання. Хай буде це любов тво остання, На все життя, навіки, назавжди.

– Уже й навіки! Горенько моє!
Хіба ж ти, музо, поетес не знаєш?
Чи ти сама нікого не кохаєш?
Невже навіки? Ну скажи, к є.
Зітхнула муза: – То не те, не те …
Коханн справжнє … О, повір, знаю.
Воно веде до пекла і до раю.
А решта все – захопленн пусте.
– О музо, поетесу не карай.
Перед тобою так щиро каюсь.
Якщо в житті ще раз закохаюсь,
То знов тебе покличу, так і знай.
Зітхнула муза й на Парнас пішла.
Я ж почала писати про кохання,
Не знаю вже, про перше чи останнє. Слова шукала і таки знайшла.
СІВ ВЕЧІР БІЛЯ МЕНЕ
Дихнув вітрець. Сів вечір біл мене. І раптом матіола ожила. Війнула пахом, ніжним, незбагненним, Неначе нареченою була. Зашепотіло лист щось натхненне, Озвалась пісн на краю села. Мені здалось, ти знову біл мене, А я, мов нареченою була.

86

87

У тихім плесі міс чного неба Чи сь самотн зірка пропливла … Не треба світу і скарбів не треба, Аби нареченою була. І вітерець гар чим поцілунком Торкнувс розпашілої щоки. Забилось серце пристрасно і лунко, А вечір приховав мої роки.
НА ДОБРАНІЧ, СИНИ, НА ДОБРАНІЧ
На добраніч, сини, на добраніч! Хто вам постіль сьогодні стелив? У палкім, у безмежнім коханні Хто вам піснею сни веселив? Вже не треба моїх колискових -Ви вже виросли, діти, давно. Материнські одвічні розмови -То дл вас, наче давнє кіно. Я схилю вам зірки передранні І натрушу солодких вам снів, Бо ні в кого нема таких славних, Таких рідних і любих синів. В Бога випрошу світлі дороги, Всі печалі на себе візьму, Спориші вам простелю під ноги І хоч подумки вас обніму. На добраніч, сини, на добраніч!

ЗОРІЄ НІЧ …
Зоріє ніч,
У міс чному с йві.
Люби мене
І ніжно так голуб.
Не говори –
Слова сьогодні зайві.
Розмова рук,
Розмова спраглих губ.
Ти почекай,
Далеко ще до ранку,
Не забирай
Руки з моїх долонь.
Візьми мене
Усього, до останку,
Візьми мене
В солодкий свій полон.
Ти не питай,
Коли прийде розлука.
І ні про що
У мене не питай.
Прийшла любов –
То найсолодша мука,
До забутт
Кохай мене, кохай.
Не ворожи,
Що жде нас у майбутнім.

88