77

-Я – створінн не дуже хоробре.
Мені й тут добре.
В землі і в теплі.
В мене діти малі.
Діти – к діти:
Треба їх гл діти.
Щоб не пустували,
Не вередували,
Щоб були ситі
І добре накриті.
– Приходь, кротику, зранку.
Вип’єш кави філіжанку –
І відчуєш, що за смак. Я без кави ну ні к. Покажу тебе своїм. Бо кротів сам не їм. Дістаю їх з нори Не собі, дл дітвори. То ти прийдеш? – ні.
– Сумно мені. Шкода, що не кріт.
– Шкода, що не кіт. Я б тебе тоді ловив. Я б тебе тоді хвалив.
А так – не вийду – і край. Перепрошую і прощай. Кріт залишивс у норі, Кіт залишивс у дворі.

АКВАРЕЛІ ДУШІ
ЧИМАЛО ВЕСЕН РОЗМІНЯЛА
І зими, й весни, і ота
Зваблива осінь золота
Чомусь складаютьс у роки.
Безповоротні робл ть кроки,
Проход чи через життя,
Вбираючи мої чуття,
Все, що було і вже минуло,
Чого ніколи й не було,
Що тільки мрі лось, війнуло –
І відцвіло, і відпливло.
Бо, кщо чесно, то чимало
Я своїх весен розмін ла
Все на літа та й на літа.
Вже їх черідка проліта
У небі безконечно синім.
І шукаю в їхнім плині,
От не л кайтесь, що скажу,
Свою безтрепетну межу.
Та поки що мене не кличуть.
Нехай літа собі курличуть.
А нікуди не спішу.
Собі ще трохи попишу.
Не вмію пр сти, вишивати,

78

79

Та вмію трохи віршувати. Ті вірші стануть у пригоді Комусь на Заході чи Сході. А може статись, що кому У благодатному Криму. І хто ті вірші прочитає, Хай радість в хату завітає. А к читатимуть удвох, Нехай їм помагає Бог. Нехай зішле любов і втіху, Родину щиру, старість тиху. Нехай в вас буде все к слід, В здоров’ї жити сотню літ.
ТО НЕ ГРІХ
Любити – гріх, і не любити – гріх …
То що ж мені з коханн м тим робити?
Тебе любити, а чи не любити?
Скажу за себе, не скажу за всіх.
Ну к любов назвалас б гріхом?
Я б не любила, та любити мушу.
Навіщо ж Бог вклав серце нам і душу?
А без любові важко нам обом.
А може все це вигадали люди,
Щоб не любились пари молоді?
Любов – не гріх, любов – лиш пересуди,

А пересуди – кола на воді.
Я за себе скажу, не за всіх.
Чи коханн – то гріх, не знаю.
Я тебе так безмежно кохаю,
Що готова забути й за гріх.
Та чи гріх, коли так люблю?
Невгасимо, безт мно, навіки …
Скаламутніють сон чні ріки,
Коли таку муку терплю.
А коли побачу його,
То радію, неначе дитина.
І радіє і квітка, й билина,
Бо спивають з коханн мого.
Заспіваю, к птах на весні –
Аж до лісу мій голос долине.
Вірю я, в ту найкращу хвилину
Посміхнешс ранково мені.
Я не можу сказати за всіх,
Але вірю у силу любові
І повторюю знову і знову:
„То не гріх! То не гріх! То не гріх!”
А кщо в потойбіччі, колись
Чи розплата прийде, чи покута,
Вірю я, буду Богом почута.
То молись, мо пісне, молись.

80

81

ЛЕГКОВАЖНИЙ ВАЛЬС
Пан був підтоптаний трохи, Мав п’ тдес т і півроку, Панна була, к ангелик, Юна і гарна, нівроку. Він коло неї в’ється, Стежку до неї топче, А вона з нього смієтьс В очі і поза очі. Настрій у неї буває такий. Погл д у неї веселий, палкий Панну треба любити, їй у всьому годити. Вийшла панна до пана. Панна хоче шампана. Панна хоче любові В кожнім жесті і слові. Настрій у неї сьогодні такий. Погл д у неї веселий, палкий Панну треба любити, їй у всьому годити. В залі кафе-ресторану Пан посадив свою панну. Та роздивилас пана Й не захотіла шампана. Тут молодик підпливає, Панну до танцю вітає.

Гл нула тільки на нього –
І не сказала нічого.
Вечір увесь танцювала вона,
І без шампана весела, хмільна.
Залишила старого
Й не згадала про нього.
Тільки й розмови у залі:
Звідки вз лас та краля?
І ревнували кобіти,
Що їй дарують всі квіти.
Пану старому, хоч очі закрий.
Як же це важко, кщо ти старий.
Молодому – кохання,
А старому – страждання.
Не сама йшла додому.
Посміхнулась старому:
– Перепрошую, діду,
Я вже з вами не піду.
Настрій у неї сьогодні такий.
Погл д у неї веселий, палкий.
Панну треба любити,
їй у всьому годити.
Ви, старі, пам’ тайте:
Молодих не займайте.

82