Хай Бог простить чи покарає
Стрижі кричали, очерет шумів,
Вітри зійшлися у шаленім герці.
А хтось носив печаль у своїм серці,
А мститись не хотів або не вмів.
Печаль та народилась не сьогодні,
А давнім болем в серці проросла.
Колись померли тут батьки голодні,
І вимерло, напевно, півсела.
А дехто каже: не було такого.
Та для лакиз то може й не було.
Вони забули про людей, про Бога,
А за плечима гинуло село.
На наших на родючих чорноземах
Вмирали люди з голоду, а ви,
Як найстрашніша на землі екзема,
Лишилися підніжками Москви.
Лишилися і досі. Без потреби.
Що вам дадуть за ту страшну брехню?
Либонь, нічого. Проклене вас небо,
Не смієте топтати ту стерню,
Де хліб родив. Народ наш терпеливий,
Прощає всім, як Бог йому велів.
Хай терням ваші поростуть могили
І згине слід брехливих ваших слів.
Стрижі кричали, очерет шумів,
Як і колись в тім благодатнім краї…
Хай нечистивців тяжко Бог скарає.
Хай нам простить, хто мститися не вмів.
Кримські замальовки
Ворон
Чомусь тут ворон починає ранок.
Либонь, скликає круків на сніданок.
А воронята, хоч такі малі,
А каркають незгірше від великих.
Їх так багато, чорних, зовсім диких,
Намножиться на приспаній землі.
Допоки спить земля в обіймах неба,
Хлюпоче море, горде і правічне,
Стирається велике і величне
І множиться все те, що нам не треба.
Кримська ніч
Журився світ,
Що в ньому стільки бід.
Сміялись зорі, бо були високо.
І місяць поглядав цікавим оком.
Він мудрий був. Мав так багато літ…
А молоді
Купались у воді.
Були далекі від біди і горя.
Ловили шепіт приспаного моря.
І я згадала, як було тоді…
Ах, тепла ніч!
Яка солодка ніч.
У кожного були ті млосні ночі,
Коли у душу заглядали очі
Й лилася беззмістовна тиха річ…
Пливли слова,
Немов вода жива.
І кожне слово оберталось в хвилю,
І кожне слово набирало силу.
Любов права. Любов завжди права.
Ах, кримська ніч,
Бентежна кримська ніч!
Лиш у Криму такі бувають ночі.
Душа рокам коритися не хоче.
Як юнка, я біжу тобі навстріч.
Одна з принад –
Найкращий хор цикад,
Що славлять літо, і любов, і море.
Тьмяніє і чуже, і власне горе,
І серце б’ється з розумом невлад.
Сховай мене.
Хай радість не мине
З покровом оксамитової ночі.
Мій сон кудись повіявся охоче,
Бо знає, що до ранку не засне.
А море все хвилею бавиться
Рим – не Крим, а Крим – не Рим. І слава Богу.
Тільки ви допоможіть, допоможіть.
Не вбивайте дітям в голови дурного.
Поряд з тим їм щось розумне розкажіть.
Покажіть їм, як у ранці сонце сходить
І торкається морської таїни.
Покажіть їм, як добро по людях ходить.
Хай добром тим причастяться і вони.
Життя зав’язалось у вузлики.
А може колись розв’язатися.
Від вашої дикої музики
Нема вже куди заховатися.
Скрізь бумкає, гехкає, грюкає.
А де ж дивовижні мелодії?
І хочеться крикнути з мукою:
– Ви злодії, злодії, злодії!
Настирливо лізете в душі нам,
Вбиваєте все, що лишилося,
І глушите, глушите, глушите,
Що досі ще не заглушилося.
Скрізь бари, кафе, ресторани.
Воно б може так і годилося,
Якби шахраї й шарлатани
Під вашим крилом не водилися.
Усе на прибутки спрямовано.
І як той багач не подавиться?
І сумно, і прикро, і соромно.
А море все хвилею бавиться.