А осінь жалю додає,
Така підступна і лукава.
Ти ще зі мною, ти ще є,
Та ні на що не маєш права.
А осінь смутку додає,
Сховавшись у густі тумани.
Ти ще зі мною, ти ще є,
Та вже розлука поміж нами.
Осінні квіти
Даруєш ти мені.
Осінні квіти…
Вони такі сумні.
Осінні квіти
Небавом відцвітуть.
Осінні квіти
Шепочуть: «Не забудь».

Сумного того кришталю…
Осінні роси – наче сльози.
Я все ще так тебе люблю,
Та ти пішов. Ти вже в дорозі.
Я почекаю до весни,
Щоб знов любити і радіти.
Ще буде сміх, ще будуть сни,
А поки що осінні квіти.
Осінні квіти
Ти дарував мені.
Осінні квіти…
Вони такі сумні.
Осінні квіти
Шепочуть: «Не забудь».
Осінні квіти
Небавом відцвітуть…

За вікном листопад
Все у нас невпопад,
Все у нас нерозумно.
За вікном листопад
Посміхається сумно.
І дерева роздягнені
Вже чекають зими.
Ми такі безпорадні,
Наче зовсім не ми.

За вікном листопад.
Ідуть холодні дощі.
А у нас все не влад,
А у нас труднощі.
І безлиста тополя
Пильно стежить за нами.
Наша скривджена доля
Десь мандрує тернами.

За вікном листопад.
Незабаром зима.
Налетить снігопад –
На те ради нема.
За вікном листопад
Свій відмірює час.
Що у нас все не влад –
Це залежить від нас.

За вікном листопад
Вже зібрався в дорогу.
А у нас все не влад.
Трохи сумно, їй-Богу.
За вікном листопад –
На те ради нема.
А у нас є ще час,
Доки ще не зима.

Зимові снігокрути

Так буде і колись
У тиші тільки спогади снуються,
А ще завія стука у вікно.
Десь там на небі долі дві куються.
А може Бог вже викував давно.
Твою й мою. Окремо. Так вже буде.
Нам з Богом сперечатись не з руки.
Ми – просто люди, звичайніські люди.
А спогади нанизують роки.
Нанизують, як дороге намисто.
Роки дзвенять, сміються і мовчать.
А за вікном дріма холоде місто.
Годинник йде і десь коти мявчать.
Життя… Таке звичайне і буденне,
Як сотні літ, як тисячу назад.
Було колись, так буде після мене…
Засипле снігом наш старезний сад…
Зима шапки одягне на ялинки,
А кожушки накине на дуби…
Вальсують в світі голубі сніжинки
Й наспівують: «люби мене, люби».