Травень
Я так тебе чекала, любий травню.
Я так чекала, щоб ти вже прийшов.
Здійснив би, може, мою мрію давню
Про ту високу і земну любов.
Прокинулась – а ти вже тут. Вся сила
Краси земної і пташиний спів…
Ні, я тебе нічого не просила.
Не сміла. І чомусь забракло слів.
Сіяло сонце, і гриміли грози,
А світ буяв, довкруг усе цвіло.
У мене на очах блищали сльози,
Бо юності давно вже не було.
Її ніхто мені вже не поверне.
Того не зможеш, травню, навіть ти…
А світ буяв, очищений від скверни.
Цвіла черемха на усі світи.
Ішли дівчата, галасливі юнки,
За ними травень назирці ішов.
Чекали їх найперші поцілунки
І перша, ще непізнана любов.
Вони купались в сонця теплій зливі,
Не помічали навіть солов’їв.
Не знали юнки, що вони щасливі,
А я, хоч знала, не сказала їм.
Хай буде, як вже буде
Любов – то гріх, то яблуко спокуси,
Гірке й солодке – лік від самоти.
Ні кари, ні покути не боюся,
Щоб тільки десь неподалік був ти.
Торкнися моїх рук,
Торкнися моїх уст,
А потім хай вже буде, як вже буде.
А потім – сто розлук –
Нічого не боюсь,
І хай собі, що хочуть, кажуть люди.
Любов – то світ незнаний і прекрасний.
Від нього не сховаєшся ніде.
Хто не любив, навіки той нещасний,
А хто любив, в розлуці пропаде.
Нехай любов мине
Ніяк не обмине,
А потім хай вже буде, як вже буде.
Щоб він мене почув,
Я птахом полечу –
І він мене ніколи не забуде.
Від справжньої високої любові
Добрішає людина повсякчас.
І сни тобі насняться кольорові.
Нехай любов не обминає нас.
Торкнися любих рук,
Торкнися милих уст,
А потім хай вже буде те, що буде.
Любові не зречусь,
Кохання не зречусь,
І хай собі, що хочуть, кажуть люди.
То нічого
Я сама собі поворожу,
Хоч ворожкою не була.
Смутком біль свій не потривожу,
А в душі достатньо тепла.
Я розкину сама собі карти,
Прожену вагання сумні.
Знаєш, ти чогось таки вартий,
Якщо досі живеш в мені.
Я тебе чарувати не буду,
Приворожувати поготів.
Ти боявся людського суду,
Бути поруч не захотів.
То нічого. На своє місце
Все розставить жорстокий час,
Тільки наша любов у колисці
Виростатиме вже без нас.
Залишайся тут
Знову я заплакана
В теплу ніч таку.
Доля перелякана
Нишкне у кутку.
Чи мені наснилося?
Чи здалося так?
Те, що не здійснилося,
Втратило свій смак.
Вже відбився на росі
Мій самотній слід.
– Ти куди? – гукнули всі,
– Пізно тобі в світ.
Доля журавлихою,
Небеса цвітуть.
– Не зарадиш лихові.
Залишайся тут.
Тут дорога стелиться
Білим рушником.
Серце розвеселиться
Росямим вінком.
А сльозою вмиєшся –
Також не біда.
Зорями накриєшся –
Й плакати шкода.
Горя повні пригорщі,
Радості лиш мить.
Та маленькі прикрощі –
Й все переболить.
Чи солодке, чи гірке –
Пий усе до дна.
Тільки пам’ятай про те,
Що ти тут не одна.
На добраніч тобі
На добра ніч тобі, мій далекий,
Хай насняться тобі гарні сни.
Хай додому вертають лелеки
І з далекої чужини.
Хай в дорозі негода не стріне
І нехай обмине буревій.
На добра ніч тобі, мій єдиний,
А можливо, що й зовсім не мій…
Шлю тобі своє лагідне слово,
Свою пісню, хмарки голубі.
Ти про все це не знаєш нічого.
А навіщо те знати тобі?
Просто легкий вітрець над тобою
У задушливу спеку війне.
Просто прикрощі разом з журбою
Відійдуть, як видіння сумне.
Ти й не знатимеш. Я біля тебе
Непомітно і легко пройду,
Відведу всі печалі від тебе,
І тривогу, й біду відведу.
Ну, а зараз… Спокійної ночі.
На добра ніч тобі, любий мій.
Хай твої ніжно-лагідні очі
Заховають свій смуток між вій.
Сни насняться тобі веселкові,
Ну, а ти посміхнешся тим снам.
А розмови, всі наші розмови
Ще не раз пригадаються нам.
Чом так рано потемніло (за мотивами народних пісень)
– Чом так рано потемніло,
Сонечко заходить?
Чом до мене, моя мамо,
Милий не приходить?
– Ой, не прийде, моя доню,
Не прийде ніколи,
Бо випала доріженька
Твому козакові.
Ой, випала доріженька
Далека-далека.
Хіба звісточку на крилах
Принесе лелека.
– До весни ще довго ждати,
Ще мороз лютує.
Десь мій милий для лелеки
Звісточку готує.
– Лети, лети, лелеченько,
До рідного краю.
Скажи, скажи моїй любій,
Що її кохаю.
Ізв’ялився, ізсушився
Тяжкою журбою.
Якби міг я, то злетів би
Услід за тобою.
Нема того лелеченьки,
Десь з дороги збився.
Нема мого миленького,
Може й оженився.