Риба
Мурчик наш наївся вже,
Та не йде із хати:
Холодильник стереже,
Тут і вклався спати.
В холодильнику, він знає,
Риба інколи буває.
Вчора ще вона була,
Сам тримав у лапах,
А сьогодні вже нема –
Залишився запах.
Тільки запах не з’їсиш,
Облизнувшись вдячно.
Запах нагадає лиш,
Як то було смачно.
Сестричка (Миколці Носовському)
У Миколки є сестричка.
Та сестричка невеличка.
Невеличка – то пусте:
Незабаром підросте.
В дитсадочок він спішить,
А сестричка все ще спить.
– Ну коли вона вже встане?
Ну коли на мене гляне?
Каже мама: – Будь тихенько.
Бач, яка вона маленька?
Аня вже Миколку знає.
Рученята простягає,
І сміється, й мружить очі,
Щось йому сказати хоче.
Говорити ще не вміє,
Та Миколка розуміє:
Хоче дівчинка сказати,
Що Миколка – її братик.
Він навчить її ходити,
З ложки їсти, з кружки пити.
– Дуже складно, – каже тато,
– Бути вдома старшим братом.
Він їй казочку розкаже,
Він їй іграшки покаже
І навчить її писати,
Тільки треба букви знати.
А найперше, як годиться,
Він писати сам навчиться.

Подарунок для кота
Новий рік – це скрізь ялинки,
Скрізь порядок, всюди лад.
Для Маринки – мандаринки,
А для Юлі – шоколад.
Для Сергійка подарунок –
Це машинка, краще три.
І для тата є пакунок,
І для мами, й для сестри.
От якби ще хоч маленький
Для кота пакунок був.
Дід Мороз уже старенький –
То й про Мурчика забув.
Мурчик ходить, заглядає –
Нічогісінько нема.
Всі дороги замітає
Снігом віхола-зима.
– Та журитися не треба, –
Розмовляємо з котом,
– Подарунок ми для тебе
Вже придумали гуртом.
Продавчиню ми попросим,
Їй відкриємо секрет:
– Нам для Мурчика продайте
Найсмачніший кіті-кет.

Подарунки для зими
Йшов святий Миколай попід ліс,
Вишивану тайстру з гостинцями ніс.
А назустріч йому зима.
– Є подарунки? – Для тебе – нема.
А зима сердито йому:
– Як це нема? Чому?
– Скажу тобі чесно: в останні дні
Ти не подобаєшся мені.
Ти набридла своїми погрозами
Із хуртечами та морозами.
Нащіпала щічки Яринці,
Заморозила носик Маринці.
А дівчатка ще зовсім маленькі,
У візочках їх возять неньки.
– Та вони щось дуже бліденькі,
Я хотіла, щоб були рум’яненькі.
Я більше не буду.
Я буду гарна.
– Даремно стараєшся.
Справа марна.
– У мене сніговичок маленький.
Ну дай подаруночок, хоч одненький.
– Ти дивись мені, не пустуй.
Всіх морозивом почастуй.
Як завжди годилося,
Щоб не простудилися.
А пустуватимеш – то гляди мені:
Щоб не від мого імені.
Бо, хоч ти зима-завірюха,
Як зустріну, намну тобі вуха.
Святий Миколай змилосердився,
На люту зиму пересердився.
Подарував для зими ковзани.
А для маленького сніговичка
Теплу шапку від борсучка.
А Снігуронькам, хоч вони вже й великі,
Подарував гарні теплі черевики,
Бо хоч Снігуроньки – доньки зими,
Та холоду бояться, як і ми.

Про зиму і про снігурів
А у нашому дворі
Позбирались снігурі,
Стали раду радити,
Як зимі допомогти.
А зима селом іде,
У вітри свої гуде.
Сніговиці запрягла –
Розгулялась віхола.
Йде від хати і до хати.
Їй не треба помагати,
Бо зима – на те й зима:
Дає раду сама.
– Ти залиш хоч два сліди
Для малої коляди.
Як брести снігами
Малими ногами?
– Коляда, як схоче,
Той сама протопче
І дороги, і стежки
По заметах навпрошки.
Знов у нашому дворі
Позбирались снігурі.
Стали раду радити,
Як зимі завадити.
Розгулялась зима –
Їй зупину нема.
Замела все село.
Снігурам весело.
А як малим горобчикам?
Як дівчаткам й хлопчикам?
Дітям в школу іти,
А горобцям щось знайти.
Та зимі не до них –
Тільки б сіяти сніг.
Заморозила село.
Снігурам весело.
Посилати пора
Найстаршого снігура.
Хай зима зупиниться,
Хай їй відпочинеться,
Хай морози здвору
Зажене в комору.
– Як дасте мені куті,
То я сяду в куті.
А ще льодяника
Й медяного пряника.
Тоді скину кожушину
Й може трохи відпочину.
Бо я натрудилася
Й трохи притомилася.
Подрімаю в теплі,
Бо ж Різдво на землі.

Мало снігу
Хтось оббиває з ніг
Біля порога сніг.
А я журилася, мамо,
Що снігу випало мало.
Бо що ж це за зима,
Коли снігу нема?
Навіть наш клен без кожуха.
У зайців замерзли вуха.
Бо зима на мороз спромоглась,
А снігом не запаслась.
Щось заховала у перини.
Це зле для озимини.
Та що ти їй скажеш? Зима!
На неї управи нема.
Господарює, як хоче.
З дітьми пустує охоче.
Та що тим дітям робити?
Ні з чого бабу зліпити.
Вже гукаємо до зими
Наші діти малі і ми:
– Ти, зимо, розледачіла.
До нас нема тобі діла.
Занудились хлопці й дівчата,
Занудились наші санчата,
І лижі, і ковзани.
Ану ж утни –
Снігу сипни.
Або снігу досипай,
Або весні дорогу уступай.