Присвяти

Зрада (жінкам, котрих зрадили)
Кожна жінка боїться зрад.
Це найважче і найстрашніше.
І нічого тут не зарадиш.
Втратив світ всі свої принади.
Кожна жінка так хоче щастя
І омріяної любові.
Кожній жінці так часто сняться
Ніжні сутінки вечорові.
Сталось те, що сталось.
Все прийняти мушу.
І нема рятунку
Й каяття нема.
Хай приходить старість.
Я віддам їй душу,
І не пошкодую,
Що прийшла зима.

Кожна мала свій теплий вечір
І солодкий свій поцілунок.
Кожну хтось обнімав за плечі –
Долі примхи чи подарунок.
Головне – не забути ніколи,
Хоч і зрада крило обпекла,
Що була ти у світі казковім,
Що щасливою ти була.
Зради не боїться
Та, що не любила,
Та, що не чекала
У вечірній час.
Боже наш великий,
Всіх жінок помилуй,
Захисти від лиха
І гірких образ.

Зірка впала та й покотилась
Десь у трави, у спориші.
Що ж ти, жінко, так засмутилась?
Сльози закипіли в душі…
Зрадити так просто і легко,
А для тебе туга і біль.
Може принесе ще лелека
Ті найкращі весни тобі.
Зрадника чекати –
То надія марна.
Може й не вартує
Він твоїх зітхань.
Подивись на себе,
Ти така ще гарна,
В серці так багато
Добрих сподівань.

Ти поспіши (Марії Павлюх)
Стужилися за поцілунком губи,
А серце за відрадними словами.
А ти все не приходиш, гарний, любий.
Жорстокі будні стали поміж нами.
Ну як тобі, незнаному, сказати,
Що все, окрім любові, – марнота?
Нагальні справи можуть почекати,
Лиш не чекають молоді літа.
Я вже на тебе так давно чекаю,
А іншого не прагну і не хочу.
Ми мусимо зустрітися, я знаю –
Сама собі кохання напророчу.
Я бачу в сні все те, що не збулося,
Та віриться, що збудеться колись.
Твоє хвилясте, звихрене волосся…
Ніхто на мене так ще не дививсь.
А ти дивився спраглими очима.
Ти теж чекав. От тільки де ти? Де?
Гуртуються вже роки за плечима.
Так непомітно й молодість проойде.
До розпачу доходити не хочу.
Я вірю ще. Я знаю, що ти є.
Ти поспіши. Прийми весну урочу
Й кохання нерозстрачене моє.

Дитячі голоси

Живу у казці
Я живу в черемховій хаті
На калинових островах.
Від птахів навчилась літати
І гойдатися на вітрах.
Тут у мене вітри кольорові
І черемха цвіте круглий рік.
Прилітають феї казкові,
Щоб напитись з прозорих літ.
Я розчешу трави шовкові,
Чорній хмарі косу заплету.
В кожній пісні і в кожному слові
Оспіваю красу оту.
Вас я щиро запрошу в гості:
Приїжджайте і ви, і ви
В дім черемховий на помості
На калинові острови.

Про вченого кота
Учений кіт – це диво давнє.
Про нього Пушкін ще писав.
Дійшло й до нас потомство славне,
Розумне – як би хтось сказав.
Та плем’я те якесь ледаче.
І як воно таке зросло?
Забуло й ремесло котяче,
Що здавна, з правіків було.
– Які там миші! – Що за штука?
– Ми за нормальний етикет.
– Навіщо нам ота наука,
Купіть нам краще кіті-кет.
І вчитися ніхто не хоче.
А про казки і не кажіть.
Зате всі бавляться охоче.
Аби лиш повний був живіт.
Учений кіт – то диво давнє.
Так кажуть, що було колись.
Перевелось потомство славне.
От миші ще б перевелись.