Листи від Ярослава Гевка до Тетяни Фролової

 

«Доброго вам дня, дорогі мої Тетяно і Лайоше!

Хай вам здоровиться і твориться!

Сьогоднішній лист буде коротким і сумним. Можливо до вас дійшла та чорна вістка, а можливо й ні. Хоч є і в Тернополі люди, які не відають, що діється в житті міста. А Львів не Тернопіль. Так ось – і я, і ви втратили друга-велета – Ігоря Герету. На одну добру і мудру людину осиротів світ людський, осиротіли і ми з вами на доброту. І для мене, і для вас німуватиме від тепер телефон Ігоря Герети. І хоч з дня відходу цієї славної людини проминуло двадцять днів, а й досі при згадці про нього серце вкривається памороззю. Надто багато місця він займав у ньому. І ось він залишив нас і, ставши променем, полетів до Господа за новим тілом. Вірю, що він невдовзі десь об’явиться, бо Господь береже таких працівників. Давши короткий перепочинок – знову відправить на якусь з планет. Ось тільки на землю він не потрапить, бо тут ще Божих посланців мало шанують. Хіба що такі, як ви, як я, та нам подібні. А для людей влади, сильних світу він був зайвим, неугодним, не відповідав їх шкурним інтересам.

Він був… А хіба він пішов від нас зовсім? Хіба не залишився у кожному з нас своїми добрими справами, своєю неповторністю, своїм добрим словом? Хіба тільки «скибкою неба» житиме поміж нас? А його доброзичливість, його велике терпіння, мудрість – хіба вони не поміж нас?! А його велика любов до України, хіба не живе у нас?! Залишився світ його любові. Його вміння знайти для кожного добре і щире слово, вміння виокремити в людині основне, найцінніше, найшляхетніше. Це не вмирає, не залишає нас. Не має права залишати, бо це не тільки людське – це – Боже. Зовсім недавно, на виборах він зібрав десятки тисяч голосів. Десятки тисяч зневірених людей пов’язали з ним свою згасаючу надію на якесь заступництво. Та це збільшило тягар хреста, якого він так терпеливо ніс на свою Голгофу. Колись Христу на його останній дорозі допоміг Йосип з Кірематеї. Нинішньому страднику суджено було нести хрест до кінця самому. Як йому, покликаному Господом для духовної праці, тяжко було бачити упродовж життя запустіння духовної ниви, зріти несправедливість і облуду. Як важко було жити в час, коли Боже знецінювалося, а підносилося сатанинське… Він шукав виходу, шукав порятунку, рятував душі зневірених! Але хіба багато можна зробити, коли повсюди панує страх, кривда, насильство? І він віддалявся від загалу, щоб на руїнах духовності продовжити свою працю, яка була доступна йому – збагачував національну скарбницю насильно вилученими славними іменами.

Дослідження наукові і літературні пошуки, статті про мистецтво і митців, археологічні розвідки, огляди, рецензії. У ньому щасливо поєднувалося все те, що складало духовність народу. Задля цього він працював, не шкодуючи себе, не вимагаючи особливої винагороди. Працював, бо знав, що немає права Божим даром знехтувати. Не сумніваюсь, що за життя зазнав він мало радості. Зате він її щедро дарував іншим.

Провести Ігоря прийшло кілька тисяч людей. Майже всі творчі люди. Були з Києва Литвин Микола і Лесь Танюк, були й зі Львова. Влада постаралась хоч востаннє віддати йому належне. Але краще б вона приділяла йому більше уваги за життя. Відправу вчинило аж 15 священиків на чолі з ректором семінарії імені патріарха Йосипа Сліпого отцем митратом Василем Семенюком. Ось такі сумні новини, друзі мої.

Книжечки ваші одержав, за що складаю щиру вдячність. Грунтовну відповідь дам невдовзі. Після уважного прочитання. Без сумніву вона справляє гарне враження. Частина поезій опублікованих в ній уже прозвучала у моїх передачах. І це радує. Чудові етюди і багато тепла вмістили в собі дитячі вірші. Якщо доля буде до мене милостивою, то ці вірші з радістю читатиму майбуній внучці. А коли вона підросте (от наївний, ще не народилася, а вже мрію!) розповідатиму їй про вас, про наші зустрічі. Покажу їй наші передачі. Та це поки що фантазії. До зустрічі, мої дорогі, мої хороші. З болем і любов’ю – ваш Ярослав Гевко.

26 червня 2002 року».

 

 

Дорогі мої Тетяно і Лайоше!

Низький Вам уклін і найщиріші побажання здоров’я, творчості і людської любові. Дякую, що за буднями і суєтою пам’ятаєте ще мене. Добре, що звернулися до мене, а то на ТТБ зовсім нова команда і де їм знати, що там відбувається 5-7 років тому.

Щастя, що ще живуть Ваші сучасники, які добре пам’ятають Ваші поезії, Ваші голоси, Ваші гарячі серця. Тішуся, що можу до цих людей віднести і свою непривабливу персону. Тому й надсилаю цю касету з передачею, у якій звучить голос мого покійного друга – народного артиста України Мирослава Коцюлима. Це теж додає ваги цьому фільму.

Та ж він буде Вам на радість і теплий спомин про Тернопілля та його дітей.

Кілька слів про себе. Живу. Працюю літературним редактором у видавництві. Ранком на працю, увечері – додому. Добре, що я цю працю люблю. І так минає моє життя. Втомлююся, як віл під час оранки. Але живу! І я задоволений цим життям. Іншого я не хочу.

Вибачте за почерк – болить голова.

Щиро Ваш – Ярослав Гевко.

5.08.08.

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

nineteen − 7 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.