Листи від Ярослава Гевка до Тетяни Фролової

Здавалось би, відстань протяжністю в людське життя, віддаливши нас, сьогоднішніх, від жорстоких років, обпалених війною і гірким повоєнням, років, сповитих страхом, злиднями, кривдою і злом, мала б стерти з пам’яті багато з пережитого. Але ж ні! Не стерлося, не згубилося за пеленою літ, бо то наше життя. І хоч було в ньому гіркоти без міри, але й були краплини світла та людського тепла.

Радію разом з вами, Таню, що зуміли дотримати своє слово і виконати обіцяне ровесникам у ті далекі холодні п’ятдесяті роки. Дивовижний таки дар Божий – пам’ять!

Схиляю в щирій повазі голову перед шляхетністю покійної вчительки Разно Клавдії Іванівни і рівно ж перед нашим спільним словацьким академіком Миколою Мушинкою. Це щастя, коли Бог посилає нам щедрих серцем  людей. У спілкуванні з ними і будні видаються нам святами. Ваша щира оповідь змусила мене беззастережно полюбити багатьох персонажів: Ірину Самченко – високоосвічену, всезнаючу, уважну, добру, справді рідкісно демократичного директора Йосипа Михайловича – розважливого, мудрого, інтелігента, який дійсно був взірцем людяності, добра, справедливості; мимоволі тягнешся серцем до благородства Павла Антоновича Самченка і Федора Романовича Пилявки; добре враження справляє завінтернатом – неспокійний, турботливий, справедливий, Наум Позін. Впевнений, що кожен з тих особистостей зіграв позитивну роль у формуванні вашого характеру, світогляду. І саме тому такою світлою є ваша розповідь про них. Читається твір легко, на одному подиху, а в кінці – спазми в горлі і сльози на очах. Мене завжди розчулює благородство тих, котрі сіють добро між людьми. Їх бо так мало – справжніх дітей Божих, які пізнали істину і живуть любов’ю. Хвала їм – добрим і мудрим сівачам ниви духовної. А отже, і вам, сестро по духу  і помислу! Радію, що схрестилися наші стежки-дороги під високим українським небом. Що об’єднала нас любов до слова – найвищого дару Божого. В служінні слову найбільший смисл людського буття.

Книжка ваша має велике пізнавальне значення. Дуже поетично написані ліричні відступи, як ось «нічний етюд», інші роздуми, характери. Шкода, що так тяжко і довго стелилася дорога ваших книжок до людей. Та віднесемо все це до природніх втрат, бо хто здатний пізнати шляхи Господні?! Думаючи про вашу долю, згадується один з недавно написаних віршів (ще не опублікованих) Миколи Руденка «Моя подяка» із присвятою Володимиру Забаштанському (вірш, якого я не подаю).

Чим живу я зараз – ставши непотрібним злодійсько-бандитській владі? Як і 20 років тому, коли втративши здоров’я, став непотрібний суспільству, бо у свої 37 років став інвалідом, так і тепер (тільки свідомо!) шукаю тих, кому я можу бути потрібним.

22 роки тому Бог подарував мені зустріч з людиною, чиє життя стало для мене мірилом мудрості і доброти. Це був тридцятип’ятирічний маловідомий поет Степан Алич. Десятилітнім хлопчиком упав він з високої тополі. Упав хребтом на виступаючий із землі корінь і внаслідок розриву спинного мозку та перелому хребта залишився майже нерухомим. А так як був сиротою, то провів 28 років у будинках інвалідів. Я познайомився з ним в час найбільшої скрути – на грані між життям і смертю. Три роки подарувала нам доля на спілкування. За півроку до смерті Степан подарував мені своє фото з присвятою.

12 вересня 1984 року за активного сприяння Бориса Харчука я особисто здав у «Радписьменник» рукопис поетичної збірки Степана Алича. А 13 жовтня 1984 року Степана не стало. Лише через 4 роки побачили світ поезії Степана Алича. І то у спільній із Григорієм Маловиком (теж покійним) книжці. Всього 82 вірші під назвою «Сяйво благословенне». А подавав я у видавництво більше 200 поезій. Та дякувати Богу, що і це вийшло. Бо коли б не наша зустріч – все пропало б марно. Так було колись… А тепер…

Майже зовсім осліп Микола Руденко. Людина-легенда, людина-пророк, один з найвидатніших філософів ХХ століття. Це совість і гордість нації. Ото ж я взяв собі за працю бути його очима і підготовити до друку у Тернополі (раз Київ не зрозумів час його приходу) бодай найважливіші твори. І найперше уже ми видали підсумок всього його многотрудного життя наукову книжку «Гносис і сучасність або архітектура всесвіту». 21 грудня 2001 року у Києві в Будинку вчителя відбулася репрезентація цієї праці. На черзі романи «Син сонця – Фаетон» і «Формула сонця». Я вже їх вичитав і після погодження здам до друку. Крім цього ще мрію, можливо цього року, підготувати до друку щось власне, скажімо, такий собі вінігрет і з коротких новел, пародій, поезій. Задумів багато, але дуже важко заставити себе працювати, коли ти не на роботі і, здається, це нікому не потрібне. Та й завжди знаходиться якась нагальна справа, без якої ну ніяк не обійтись. До того ж веду себе так, немов попереду вічність. Вічність, звичайно, попереду. Але не для мене. А для тих, хто робить щось вагоме. Та що вдієш, коли почуваю себе боржником перед тими, кому доля скупо вділила часу для праці. А можливо, це і є моя основна місія – бути причетним до наповнення духовної скарбниці нашого народу. Щоб не пропало ні краплини із вартісного. І з того струмка, що вливається у світовий розум. Можливо в це повірити і усвідомити велику міру відповідальності за кожну прожиту на цій землі мить. І до праці. І знову доречно згадується  Микола Руденко…

Люблю Руденка. Він близький і зрозумілий. У грудні я був у нього і в солідній компанії прочитав ваш вірш. Отой, що я читав у кразнавчому музеї в Тернополі. Бачили б ви, яке він справив враження на цих солідних науковців. Я гордий за вас, за ваш талант. І щасливий, що можу звати вас своїми друзями. І що пам’ятаєте про мене. А завершуватиму нашу розмову поетичними рядками Степана Алича, бо вірю – кожною згадкою про своїх друзів продовжую їх земне життя. (Вірш Алича).

Даруй нам, Боже, добрих друзів

На всіх шляхах,

У всі часи.

Не дай сфальшивити в дорозі,

Вогонь душі

Не погаси.

Ці шість рядків моя імпровізація. Моє звернення до Всевишнього.

Пригортаю вас до серця – дорогих мені людей. Живіть у ньому ніжністю, теплом і добрими справами.

Завжди ваш – Ярослав Гевко.

З щирим вітанням і найкращими побажаннями до вас – моя дружина – Галина».

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

eighteen − eleven =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.