ОЙ, ХТО ХТО МИКОЛАЯ ЛЮБИТЬ

 

В нас кожна дитина знає:

В грудні свято Миколая.

Це найкраще в світі свято:

Подарунків так багато.

Я не знаю, як те все

Миколай вночі несе.

Помогла б я Миколаю,

Та доріг його не знаю.

Чим він їде, як іде,

Як він нас усіх знайде.

Нас у нього – ого-го!

І усі ми ждем його.

У гурті і поодинці

Всі чекають на гостинці.

Часу в нього – тільки ніч.

Він не встигне, ясна річ.

Я б йому допомогла,

Не така я вже й мала.

Тільки де його шукати?

Де про нього розпитати?

Кожен з нас його чекає.

Де живе – ніхто ж не знає.

     

 

ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ

 

Всі діти те знають, і навіть дорослі, котрі теж колись були дітьми, що в грудні є така чарівна ніч, одна-єдина, коли стається диво: до дітей приходить святий Миколай і розкладає їм свої подарунки. Всі вважають, що святий Миколай приходить тільки до чемних, до слухняних дітей. Але це не зовсім так. Цей дідусь дуже добрий. Інколи він приходить і до неслухів, вибачаючи їм їхні пустощі, але часом поряд з подарунком кладе маленьку різочку, щоб начувалися і не пустували.

Всі діти з нетерпінням чекають святого Миколая. Декотрі навіть пишуть йому листи. Але цей дідусь – справжній чарівник: він і без листів якось відгадує найпотаємніші думки і мрії дітей. І як це в нього так виходить? Того не знає ніхто. Дорослі не зізнаються, але й вони чекають святого Миколая. А раптом і їм щось принесе? Потай сподіваються і чекають маленького дива. І часом таке трапляється, що й дорослим щось перепадає. Тоді, повірте мені, дорослі теж радіють, не менше, ніж діти.

Та все-таки цей добрий і невтомний святий Миколай найчастіше приходить до дітей, до найкращих, найслухняніших. Тож старайтеся, діти, будьте чемні і слухняні, щоб святий Миколай не обминув вашу хату. А поки що, чекаючи святого Миколая, погортайте цю книжечку. Хто вміє читати, той почитає сам, а хто читати ще не навчився, нехай попросить татка чи маму, братика чи сестричку, аби прочитали книжку про святого Миколая. Мені здається, що вона добра і цікава. А головне – ця книжка для всіх: і для тих, хто вже ходить до школи, і для тих, хто ще тільки ходить в дитячий садок, і, думаю, навіть для дорослих. Бо кому не хочеться згадати своє дитинство? А моє побажання вам таке: нехай до кожного з вас неодмінно прийде святий Миколай. Нехай збуваються всі ваші мрії і сподіванки. Ростіть здорові і щасливі, приносьте втіху своїм батькам, своїм вчителям та вихователям. І нехай з вами завжди буде добра казка.

Тетяна Фролова

 

 

ПОДАРУНОК ДЛЯ СВЯТОГО МИКОЛАЯ

 

Зимовий довгий вечір. За вікном мороз тріщить. Під ногами перехожих сніг порипує, аж ніби кричить. Але перехожих на вулиці мало. Всі в такий вечір сидять по своїх домівках, гріються: хто біля групки, хто біля батареї. На такий мороз ніхто з хати й не витикається. Хіба вже кому край. Тоді вискочить та й підтюпцем біжить, куди вже там треба.

У Даринчиній хаті тепло. Дрова у плиті потріскують, групка аж пашить теплом. Кіт Мурко на канапі згорнувся клубочком – біля групки гріється. Бабуся Марія шкарпетки в’яже. Щоб клубочок далеко не втікав, бабуся його в решето кинула – нехай там крутиться, не втече. Внучка Даринка до бабусі горнеться. Ласкава дівчинка. Вона любить свою бабусю.

– Бабусю, – стурбовано озвалася Даринка, – а як же Святий Миколай до дітей з подарунками ходитиме, коли такий мороз і стільки снігу випало?

– Нічого. Святий Миколай ні снігу, ні морозу не боїться. Зима – його улюблена пора року.

– А звідки ви, бабусю, про те знаєте? Хіба Святий Миколай вам казав?

– Ні, не казав. Але я й сама знаю. Бо ж до дітей він приходить не весною, не влітку, а взимку. От і поміркуй.

– Бабусю, – оченята у дівчинки заблищали радісним блиском. Бабуся те спостерегла і відразу здогадалася: її маленька внучка вже щось придумала.

– Бабусю, а чи не могли б ви зв’язати теплі шкарпетки для Святого Миколая?

– Чому ж не могла б? Можу зв’язати. Тільки, думаю, що Святий Миколай має теплі шкарпетки. Бо взимку йому без теплих шкарпеток ніяк не можна.

– А якщо й має, то однак йому було б приємно одержати подарунок. А то він ходить, ходить, всім подарунки роздає, натомиться, а йому ніхто нічого й не подарує. Образливо. А тут він прийде – а йому подарунок – теплі шкарпетки. Ще й листівочку підпишемо: «Святому Миколаю від Даринки та її бабусі». Святий Миколай зрадіє і посміхнеться. А це завжди гарно, коли хтось посміхається. Правда, бабусю?

– Правда, моя хороша.

І бабуся поцілувала свою добру онучку. Отаке придумала дівчинка Даринка.

– Бабусю, бабусю, а що мені придумати для Святого Миколая? Я теж хочу йому подарунок приготувати. Жаль, що я в’язати ще не вмію. І вишивати також.

– Не сумуй, Даринко, ще навчишся. Ще трошки підростеш – і неодмінно навчишся.

– Навчуся, бабунечко. Але, зараз, тепер що я подарую Святому Миколаєві?

– А ти намалюй йому щось.

– О, добре. Тільки що ж йому намалювати? Я ж не знаю, що любить Святий Миколай.

Дівчинка на хвилинку задумалася, а потім радісно вигукнула:

– Я знаю, знаю, що йому намалювати. Я намалюю кошик з квітами. Квіти всі люблять. Кругом зима, скрізь сніг, а тут квіти. Правда, бабусю, гарно буде?

– Правда, моя дитино, – сказала бабуся і чомусь зітхнула.

– Бабусю, а чому ви зітхаєте? – стурбовано запитала дівчинка.

– Це я просто згадала, як я колись теж малювала Святому Миколаю кошик з квітами.

– І що, бабунечко? Він зрадів?

– Не знаю, – посміхнулася бабуся. – Я спала і не бачила, як Святий Миколай приходив. Я довго боролася зі сном, а потім таки заснула.

Посмішка у баби Марії добра така, лагідна. Коли подивишся на таку посмішку, то подумаєш, що та людина нікому і ніколи не зробила і не зробить ніякої кривди.

Даринка взялася за малювання. У хаті відтепер було тихо. Тільки кіт муркотів, тільки бабусин клубочок крутився в решеті. Та ще дівчинка час від часу гукала:

– Бабусю, подивіться, чи добре так буде?

Малюнок вдався на славу. Квіти були, як живі, здавалося, що вони пахли.

 

І ось нарешті настав той день, той вечір, та ніч, коли всі діти нетерпляче чекають приходу Святого Миколая. Майже кожна дитина тієї ночі намагається не спати, щоб його побачити. Це ж так цікаво. Але діти засинають. І тоді приходить Святий Миколай.

Даринка також намагалася не спати. Їй так хотілося підглянути, як прийде Святий Миколай, як він роздивлятиметься свій подарунок, а може й поміряє шкарпетки. Цікаво, чи він посміхнеться. Мабуть, посміхнеться. От би побачити.

– А що ж Святий Миколай принесе мені? – намагалася вгадати дівчинка. Але здогадатися було майже неможливо. Бо стільки є на світі гарних речей, а ще більше мрій у дівчинки Даринки. Чи здогадається Святий Миколай, про що мріє дівчинка? Напевно, здогадається, бо він майже чарівник. Ну, не чарівник, а… А… От на тих роздумах Даринка й заснула. І снилося їй, що до них і справді прийшов Святий Миколай. Підійшов до столу, довго роздивлявся свій подарунок, а потім таки посміхнувся. І Даринці стало гарно і радісно. А потім він тихо, зовсім тихо заспівав:

«Ой, хто, хто Миколая любить…»

А потім Даринчин сон обірвався. Дівчинка поринула у якісь незвичайну казку. А коли вона винирнула, то відразу й прокинулася, а коли остаточно прокинулася, то побачила біля себе на подушці прегарну лялечку Барбі. Вона солодко спала, а коли її Даринка розбудила, лялька спершу заплакала, потім засміялася, а ще потім заспівала. Аж Даринка розгубилася.

– Ой, – тільки й сказала дівчинка, а потім вони сміялися з лялькою разом. Та це було ще не все. На столі стояла хатка для Барбі, а ще посуд, просто розкішний посуд. Даринка так захопилася своїми подарунками, що не звернула увагу на зимову листівочку, що лежала на столі. А як побачила ту листівочку, то відразу побігла до бабусі. Бо сама Даринка ще читати не вміла. Хоч букви вона вже знала, та не вміла їх доладу складати. На листівочці був Святий Миколай, а ще там були засніжені ялинки.

– Бабусю, бабусю, – загукала дівчинка. – Святий Миколай нам листівочку залишив. Ось! А які подарунки, бабусю! Зараз я покажу. Але спершу листівочку прочитайте. Дуже зле, що я ще читати не вмію, а то я б сама прочитала.

– Нічого, Даринко, навчишся. І читати, і писати. А зараз слухай.

Бабуся взяла окуляри і прочитала:

«Дівчинку Даринку та її бабусю вітаю з Новим Роком та Різдвом Христовим! Здоров’я вам і щастя! Рости, дівчинко, велика всім на радість. А ще дякую вам за подарунки. Шкарпетки теплі, а квіти, як живі, і теж теплі. Дякую! Щастя вам і злагоди.

З повагою – Святий Миколай».

 

Даринка втішено засміялася.

– Тепер Святому Миколаю буде тепло в ноги, а квітами він зможе милуватися аж до весни, доки справжні квіти не зацвітуть.

І дівчинка Даринка може вперше в житті відчула, як гарно не лише одержувати подарунки, а й самій робити комусь приємне – дарувати радість.

 

ПОДАРУНОК ВІД СВЯТОГО МИКОЛАЯ

 

В одному місті жив собі чоловік. Ні родини в нього не було, ні дітей, а лише саме багатство. А що того багатства в нього було – не міряно, а що вже тих грошей в нього було – не лічено. Жив собі та й жив і думав, що завжди йому так буде. Та мав той чоловік одну біду: був він страшенно скупий. А якщо добре подумати, то не одну біду мав, а цілих три, а може й більше, бо, окрім того, що він був скупий, мав ще й зле серце і черству душу. А декотрі люди казали, що душі у нього і зовсім не було. Ніколи він не пожалів ні пса бездомного, ні злидаря безхлібного. Ото жив він собі так і казав:

– От який я багатий. Що мені ті люди, коли вони бідніші від мене? І посміхався спогорда.