28.11.2001.

Моє щире вітання зі Львова!

Доброго дня вам, пані Варваро! Ваш лист схвилював мене і втішив тим, що Ви пам’ятаєте мене. Повірте мені, я розумію – як Вам зараз важко, але мусите триматися, бо Ви – спадкоємиця усіх думок і прагнень Вашого чоловіка, нехай з Богом спочиває. Надсилаю Вам свою нову книжку і дуже шкодую, що її не прочитає пан Микола. А ще мені дуже жаль, що не знала я вас обох раніше. Скільки б я могла почерпнути. У мене до Вас є таке прохання: коли Ваша на те ласка і якщо Вам це не дуже важко, напишіть мені довгого-предовгого листа, а може й не одного. Напишіть про себе, а ще про табори, якщо, звісно, ці спогади не будуть травмувати Вашу душу. Я знаю, що Ви були разом з Платонідою Хоткевичевою. І про неї напишіть. Обіцяти нічого не можу і не хочу, але як Бог мені допоможе, то може напишу про Вас. Це буде не зараз, не тепер, але маю таку задумку, якщо буде на те Ваш дозвіл. Тому прошу Вас, засядьте за Ваші спогади. Знаю, що маєте світлий розум і гарну мову.

А ми з чоловіком живемо цікавим, хоч і нелегким, насиченим життям. Йдемо в школи до дітей, виступаємо перед ними. А то сором який: наші діти подекуди і не бачили живої бандури, бо наші бандуристи все більше по закордонах їздять. З тих концертів, ми щось трохи заробляємо. Все йде на прожиток і видавничі справи, бо, окрім спонсорських, треба вкласти ще чимало своїх коштів.

Трохи щось пишу і вірю, що колись, хоча б дещо з того вийде, бо такого маю чоловіка. Він, хоч сліпий зовсім, як і я, та невгамовний і непосидючий.

Дорога пані Варваро, вже вибачайте, що набалакала тут Вам всякого. Зичу Вам здоров’я і витримки. Якщо Ваша ласка, напишіть мені. Бувайте здорові!

З пошаною – Ваша Тетяна