2000 р.

Шановний побратиме-друже кобзарю!

Почуваюся до святого обов’язку, нагадую Вам, що 19 травня ц. р. патріархові кобзарства в Україні (священикові, поетові, письменникові, майстрові – золоті руки – бандуристові, художникові та різьб’яреві, в’язню…, борцю, пан-отцю Миколі Сармі-Сколовському виповниться 90 літ.

Ми своїми листами і газетними інформаціями про нього повинні причинитися до відзначення його ювілею та нагороди…

У свою чергу, ми самі повинні засипати його листами і поздоровленнями, за його подвижницьку працю на ниві кобзарського мистецтва по славу України!

Його адреса:

Микола Олександрович Сарма-Соколовський

вул. Українська 1, кв. 31

м. Новомосковськ

Дніпропетровської області

Прошу повідомити: чи отримали мого листа і копію таких вітань переслати на його адресу, оригінал на його особисту.

Прошу повідомити чи приїдете до Львова – але вже дзвоніть (пишіть).

Наукова 64, кв. 8

8.11.2001.

Слава Ісусу Христу, друзі мої милі Тетянко, Лайош – диво дивнеє подружжя м. Львова!

Відповідаю з великим запізненням за теплі і щирі співчуття мені з приводу смерті о. Миколи. Дякую Вам. Обнімаю Вас обох. Мені багато друзів о. Миколи прислали хороші і теплі слова розради і співчуття. Не знаю, чи змогла би справитись з такою втратою – смертю мужа. Мені і зараз самотньо, холодно, темно, гірко живеться. Та о. Микола лишив великий архів поетичних та прозових творів. І я хотіла би щось зробити аби хоч частину з того доробку опублікувати.

Уже надійшли пропозиції. Обіцяють. Я ще не уявляю як буду працювати, бо сліпну – катаракта. Та кажуть люди, що тепер це не складна операція. Попробую. Живу сама. Взялась відповісти всім добрим людям, які мене не забули в моєму горю… У нас з о. Миколою три дочки, онуки і правнуки. Часто мене навідують. Добрих дітей маємо. Та я до смерті буду сама, бо зруйнувався світ, в якому ми жили з о. Миколою. Ми з ним були друзями, однодумцями. В цьому світі жили майже 60 літ, хоч і завжди були разом – 8 років нас розлучали табори.

Хочу зробити пам’ятник о. Миколі у формі бандури. Ще не знаю, як він буде виглядати, але там буде присутня бандура, бо він проніс її через усе своє свідоме життя. І де б не був, скрізь робив собі бандуру, навіть в таборах. Та годі про себе. Дорогенька Тетяночко! Як живете? Чи пишеться? Що саме? Що співаєте, знаю. Кобзар без пісні не живе. Пан Баран мені часто дзвонить. Вітайте його і його родину від мене. Молю Господа Милосердного, аби послав Вам, мої славні кобзарі – Тетянко і Лайош, доброго здоров’я і гаразду!

Ваша, Варвара Соколовська