З робити не хотіла нікого брати, щоб її сімейні справи не стали сенсацією. Попросила побути з нею сусідку Марусю, з котрою разом до школи ходили. Вона знала її нелегку долю. Не раз плакала Орися у неї на плечі. О, Маруся була надійним охоронцем. Могла, коли була така потреба, і здачу дати і чи й без потреби когось відколошматити.

– Ходи, Марусечко, допоможеш мені. Побудеш моєю захисницею. Боюся, щоб від злості не зробив мені якоїсь пакості. Ти знаєш. Він може.

– Нехай тільки спробує. Ти вже вибачай. Коли що – церемонитися з ним не буду.

Чоловік був удома і тверезий. Дружину зустрів жалюгідною усмішкою, а на Марусю подивувався. Мовляв, а ця чого тут? Жінки його зігнорували і взялися до роботи. З антресолі і комірчини були зняті старі запилюжені валізи. Тепер складати, складати.

– Найперше мій одяг.

– А постіль? А посуд? Йому лишиш?

– Та…Я не знаю…

– Якщо ти вже така делікатна, то все навпіл. Як на мене, то я б йому нічого не лишила.

Валізи, пакунки, коробки.

– Господи, і чого та людина обростає всяким мотлохом? За кордоном якось не так. Не раз у фільмах бачила. Склали якийсь мізер – і переїхали.

– Бо наша жінка корінням вростає в свою оселю. І дбає, дбає, щоб і те було, і друге… А чоловік їй за те – головишники.

– Може ж таки не кожен.

– Може.

Микола дивився на те все великими очима і, здавалося, не розумів, що відбувається.

– Орисю, – нарешті обізвався, – ти це серйозно?

– Цілком. Хіба не бачиш?

– І куди ти?

– Нехай це тебе не обходить.

– Орисю. А я?

– А це вже нехай хвилює тебе. Тобі лишається хата, меблі, щось з посуду, постіль. Що ще тобі? Може ще якась дурна знайдеться, захоче битою бути.

– Орисю, я знаю, ти мені не повіриш, але я тебе люблю.

– Чому ж не повірю? Від твоєї великої любові синці носила.

– Орисю…

Та їй вже набридло слухати його теревені складала речі і розмовляла собі з Марусею. Микола приніс пляшку, наливав, пив, не закусуючи, і плакав.

– Так… Вистава триває, – сказала Маруся. – Дія друга.

– Чекай. Бо як почнеться третя дія, то нам з тобою мало не здасться.

– Що? Та я його двома прийомами вкладу. Зі спортом у мене все гаразд. Ти краще подумай, де візмемо машину і вантажників. Можна б на роботі попросити. Хлопці не відмовили б. Та я не хочу, щоб знали. Розмови почнуться.

– Що ти так всього боїшся? Розмови! Вони однак почнуться рано чи пізно. Поговорять тай перестануть. Дитину ж не приховаєш. Я така, що відразу все виклала б. А що?

– Мені якось…

– Все людське має право на життя. А чого тобі соромитися? Чоловіка від жінки ти не відбила. А що свого лишила… То жаль, що не зробила того раніше. Ну, я побіжу за машиною. Є у мене один знайомий водило з бусом.

– Я піду з тобою. Я й на хвилинку з ним не зостануся. Я боюся.

– Ну…Ходімо.