Цієї ночі чергувати випало Григорію.

– Ви, Іване Степановичу, сьогодні можете ночувати вдома. А то зовсім вже переселилися в лікарню, – сказав Григорій.

– Я вже звик. Вільні місця є, так що…

– Я хотів сказати…Сьогодні я чергую, так що все буде в порядку. Я пригляну. Це ж і мій пацієнт.

– Ні вже. Я виконаю свою місію до кінця. Мені це не важко.

Іван Степанович не довіряв Григорію. Інтуїтивно він відчував у ньому супротивника і недоброзичливця. Вже й сварив себе за ту інтуїцію, а зробити нічого не міг. Сидів біля хворого невідступно, хоча потреби такої начебто не було. Хлопець вже був при пам’яті, по трохи розмовляв, пробував вставати.

– Ти, Петрусю, не спіши. Найстрашніше минуло. Ще трошки – і ти вже будеш почуватися цілком пристойно. А там і мама твоя приїде. Ми їй вже написали. Все буде добре.

Іван Степанович відлучився лише на хвилинку, щоб взяти собі каву в автоматі. А коли повернувся, то застав Григорія зі шприцом у руці.

– Ти що тут робиш, Григорію?

– Я хотів…

– Ану дай мені шприц.

– Не дам.

– Дай мені шприц. Що ти хотів йому ввести?

– Я думав…

– Мене не цікавить, що ти думав. Дай мені шприц.

– Не дам.

Іван Степанович викрутив Григорію руку, і за хвилину шприц уже був у нього. Але Григорій встиг випустити на підлогу те, що у ньому було.

– І що? – зло засміявся Григорій. – Тепер ти нічого не доведеш.

– Ах ти ж гнида! Експертиза встановить, що було у шприці.

– А я скажу, що ти брешеш.

– Можеш казати, що хочеш. Якщо ти не будеш покараний, то я сам тебе уб’ю.

– І сядеш в тюрму.

– То й сяду. Та одною гнидою на світі буде менше.

– Послухай, Іване. Давай так…Правий я був чи не правий, давай замнемо і забудемо. Ти не переконаєш мене, а я не переконаю тебе. Я нічого не зробив твоєму пацієнту. Не встиг зробити. Нащо нам зайві проблеми? Забудемо все, наче нічого й не було. Ніякий головний лікар не захоче, щоб його заклад прославився таким  гучним скандалом.

– Чорт з тобою. Переходь на другі руки. Але при одній умові. Ти завтра, ні днем пізніше, подаєш заяву на звільнення.

– Чи ти здурів? Я себе тут зарекомендував.

– Нічого. Зарекомендуєш в іншому місці. Про те, що ти гнида, знаю тільки я.

– Ти подумай, Іване. А може нам краще співпрацювати?

– Подумав. Пам’ятай: заява завтра.

Всі були шоковані. А найбільше головний лікар.

– Ви чули? Григорій Онисимович заяву на звільнення подав.

– Жінки, плачте за ним. Він вас любив.

– А я думаю, що найбільше він любив самого себе.

– А що трапилося?

– Не знати.

– Може хтось і знає, та нам зась.

– Мусить же бути якась причина.

– Видно, щось йому блиснуло, то хитрий жук. Просто так він би не пішов.

– Десь вигулькне. Гляди, ще й Валерієм керувати буде.

– Може й так. Дасться чути.

Поговорили та й забули. Бо нічого доброго він нікому не зробив, щоб мали довго його пам’ятати.