– Заходь, заходь, дитино. Чого стала?
Стара дивилася приязно, і здавалося, що бачила Ганну наскрізь своїми розумними проникливими очима.
– Та думаю собі: аби вам не завадити.
– Не завадиш, дитино. У тебе очі добрі. Зле око я відразу відчуваю. Що привело тебе до мене? За сина журишся?
– Журюся, бабусю.
Та й зітхнула.
– Він ще такий молодий. А тут… Таке лихо.
– Молодий. Саме в силу входить. Знаю, знаю твою журу. Це не лихо, жінко, а доля. Доля людини на зірках написана. Ще коли ти свого сина в перший купіль клала, вже зірки йому долю креслили.
– Що ж тепер робити?
– Змиритися і молитися. Бо може доля його не така вже найгірша. А може й краща від інших доль. Бо добру душу має твій син. Нічим тобі, жінко, я не можу зарадити. Синові твоєму я можу допомогти, а тобі – ні. Піде він від тебе в далеку і трудну дорогу.
– Не лякайте мене, бабусю.
– Лякатися не треба, а правду знати мусиш. Далека дорога стелиться твоєму сину. Пришли його до мене. Якусь пораду йому дам, допоможу чим зможу.

Ніяк не хотів Артем йти до тієї знахарки.
– Ще чого! Нехай до неї бабусі та дівчата ходять. І ви пішли! Чого? Не сподівався я від вас такого. Ще й мене посилаєте. Це ж ганьба яка. Не піду.
– Сам же казав: треба у людей питати. От і спитай у старої. В кого ж і питати, як не у неї? Вона живе на межі життя і казки. Вона тобі найкраще про все розкаже. Ще й мудру пораду дасть. А може й талісман який.
Подумав Артем, подумав і таки пішов до тієї знахарки. Оглядався, як та дитина, що робить шкоду і боїться, щоб хто не підгледів.
– Знали б хлопці, куди я іду, – засміяли б.
Стара й не здивувалася, його побачивши. Була спокійна і велична у своїй мудрості.
– Не треба мене боятися. І соромитися не треба. Дорога твоя трудна і небезпечна. Але наміри твої благородні. За те тобі воздасться. Принцеса Глорія в біді. Тільки ти можеш її врятувати.
– А чому я, бабусю?
– Так тобі на роду написано. Так тобі доля нарекла.
– Доля? А хіба доля це не людські вигадки?
– Ні, сину. Доля це не людські вигадки. Доля кожної людини на зірках написана. Тому декотрі ворожбити на зірках ворожать – людські долі з зірок зчитують.
– А я думав…
– Не ти один так думав. Ну, та це нічого. Подорослішаєш – і минеться. Навчишся думати по-іншому. А зараз про дорогу. Слухай мене уважно. У твій пояс зашию я подолай-траву, щоб ніяка зла сила тебе не здолала. А ще дам я тобі свяченої солі. Вона дуже помічна від нечистої сили. Ще дам тобі хрестик, освячений у Межигірського Спаса. Цей хрестик оберегом тобі буде. Чого ти на мене так дивишся, дивуєшся, що хрестик? Я ж не відьма якась. Серед нас є й такі. Та я тільки Божою силою послуговуюся. А ось…