Король насуплено дивився на своїх радників, наче вони перед ним у чомусь завинили.
– Дівчина мені потрібна. Вона мусить залишитися тут. Нехай буде поки що тринадцятою принцесою. Нехай тішиться. А потім… Вона буде малювати мені воїнів. Дівчина вміє їх оживляти – ось що головне. У мене буде наймогутніша в світі армія. А жінка… Вона мені не потрібна. Зовсім не потрібна. Вона конче хоче забрати доньку. Її нічим не можна улестити. Треба якось…Щоб вона мені не заваджала. Зрозуміли? Тільки треба дуже делікатно це зробити, щоб мала ні про що не здогадалася. Не можна налаштовувати її проти нас. Бо тоді все пропало. Малій тільки снодійне. Чули? Тільки снодійне. Нехай поспить дитина. А тій… Самі знаєте. Жінка мусить щезнути.
І до няні:
– А ти, стара карга… Віднесеш гостям вечерю. Два різних кувшини, дві різні таці. Гляди, нічого не переплутай. Бо сама знаєш, що тоді буде. Ви обидві вже й так зажилися на цьому світі. Живете, бо принцеси люблять, як ви їм казки розказуєте. Ну…Неси гостям вечерю. Запам’ятала, кому що подавати? Ну, іди. І ні пари з уст.

Нарешті ми з Галинкою удвох. Дівчинка плакала. Я, як могла, її заспокоювала.
– Ну… Не плач. Будь веселенька. Щоб ніхто нічого не помітив. Ти у мене мужня і смілива. Ще трошки потерпи – і будемо вже вдома. Але зараз треба бути особливо обачними. Ти знаєш, що цей король дуже підступний.
– Мамо, це королівство страшне. Тут є закритий басейн. Там жили алігатори. Жили. Більше не живуть. Їм кидали людей на розтерзання. Я тих алігаторів отруїла.
– Ти? Як?
– Дуже просто. Я заприятелювала з лікарем. Я йому допомагала. А потім вивідала, де у нього отрута, і…
– І тобі не страшно було?
– Страшно. Але я мусила.
– Лікар, напевно, здогадався, що це зробила ти.
– Може й здогадався, але мене не виказав.
– От би самого Шугая та кинути до тих алігаторів.
– Була така думка, але він з охороною. Та й не з моїми мізерними силами здолати Шугая. Зробила, що могла. Тепер алігаторів нема. Король став просити мене, що я їх намалювала і оживила. Та я сказала, що не знаю, як вони вигядають.
– А як би я намалювала їх та оживила, то вони найперше кинулися б на мене.
Король відчепився. З часом він собі дістане алігаторів, але це вже буде потім. Коли нас вже тут не буде.
– Ой, доню, аби нам тільки вдалося. Аби нам тільки вирватися з того страшного королівстава.
– Вирвимося, мамо. Аби там що – вирвимося.