БУЛА Б ЕЛЕГІЯ, ЯКБИ …
Цінуймо наші зустрічі, братове,
Бо то найкраще, що у нас ще є.
Невимушені жарти і розмови,
У всіх щось спільне й в кожного своє.
Бо ті скарби не перейдуть у спадок.
Тепло душі і дружба про запас.
Чи зрозуміє нас колись нащадок ?
Чи посміхнеться, згадуючи нас ?
Посидіти у колі добрих друзів,
Посмакувати вірші, як вино,
І легко за плече торкнути музу.
Тихенько дощик стукає в вікно …
Здавалося, що вже нема на світі
Ні голоду, ні воєн, ні смертей,
Що наша вкрай занедбана освіта
Навчить таки чомусь моїх дітей.
Здалось … несуть політики на плаху
Своє безчестя, сором та ганьбу.
І вже нема ні розпачу, ні страху,
Що нанівець звели ми боротьбу
За незалежність, за свою державу,
За наші жовто-сині прапори.
А дехто не по праву чи по праву
На свій народ вже дивиться згори.
Політики вождями хочуть стати
І вести нас, не знаючи куди.
Такі собі царі чи демократи:
Замести б тільки злочинів сліди.
А там – греби, примножуй свої статки.
А що народ ? Нехай собі живе.
І нікому супроти них повстати.
То, може, покоління вже нове
Їм скаже: – Досить ! Досить вже накрали !
А поки що … нехай собі крадуть.
Те все – не байка. Тут нема моралі.
Хоча у ній і є справдешня суть.
Притихла муза. Друзі всі примовкли.
Здається, й вірші втратили свій смак.
А за вікном летять листочки жовклі.
В житті, напевно, щось не зовсім так …
ТРЕБА ВІРИТИ
(Діалог)
– Чув ? Верховну Раду розпустили.
Знову перевибори. Біда !
Вже нема ні віри, ані сили.
Якщо чесно, то й грошей шкода.
Знов на вітер викинуть мільйони.
А могли б піти на путнє щось.
Беззаконня чи такі закони.
– Та за тим стоїть, напевно, хтось.
– Та стоїть, бодай йому … – ну годі.
Треба обирати – ось і все.
– Кажуть, недовіра у народі.
– Може ще на цей раз пронесе.
А можливо, зміниться на краще.
Так не може бути назавжди.
– Чи у Бога ми якісь пропащі ?
Зміниться ! Ага ! Надійся й жди.
Ми з тобою того не побачим.
Добре, що в Сибір не довелось …
Хоч би дітям, як не нам, ледачим,
Хоч би внукам краще зажилось.
– Треба таки вірити, мій друже.
Незалежність, що не говори.
Наш народ терплячий, видно, дуже,
Але він народжений згори.
Оберімо ще. – То й оберімо.
Але обирай – не обирай,
А вони і зримо, і незримо,
А вони для себе творять рай.
А для нас – що зі стола впаде,
То те й буде.
«Що ми за народ такий ?» – гукає
«Патріот» й себе у груди б’є.
І чекає, дуже вже чекає,
Щоб урвати, вирвати своє.
Отакий народ ми. Що робити ?
Добре, що в кайдани не кують.
Нас навчили ворогів любити
Й підставляти писок, коли б’ють.
Якщо чесно, все це так набридло.
Скільки ж можна сорому й ганьби !
Мій народ розумний. Він не бидло.
Тільки ти люби його, люби.
Принеси всього себе в офіру
І на нагороду не чекай.
А від теле- й радіоефіру
Ти тікай, як від вогню, тікай.
Може навіть легше йти під танки.
Ордени (посмертно) – хай і так.
І твої розчавлені останки
Для людей, як героїчний знак.
Тут героєм стати дуже важко.
А уб’ють – то заметуть сліди.
І хіба маленька дика пташка
Ангелятком залетить туди.
Може і рідня не поховає.
Що ж, на жаль, таке бува у нас.
І ніхто злочинців не скарає –
Чийсь то був такий страшний наказ.
Заплатять їм за таку роботу.
Тільки б рахувать не довелось.
Заробляють дітям на «Тойоту»,
Бо собі вже заробили щось.
Як було з Гонзадзе ? Пам’ятаєш ?
А злочинців так і не знайшли.
Люде, люде, ти того не знаєш …
Йшли ми, йшли … й до чого ми прийшли ?
Звикли йти ми за провідниками,
А куди ведуть – не нам питать.
Люди, люди, що ж то буде з нами ?
Де ж той рай і де ж та благодать ?
ПРОСЛАВИМ КОЛЯДОЮ
Прийшов у світ Ісус, святе дитя,
Щоб землю з чистим небо поєднати.
Від того коляда, а ще кутя.
Ще за столом сидять і батько, й мати –
Дитячий спогад, теплий, як той хліб,
Що мати щойно вийняла із печі.
А може десь в кутку стоїть наш дід,
Що завітав до нас на Святий вечір ?
І лячно, й гарно. Господи, прости
Нам всі гріхи, минулі і прийдешні,
І сьогоденні. Все від глупоти.
Ми в цьому світі, Боже, не тутешні.
І від спокус нас, Боже, захисти.
Бо ми такі слабкі, такі мізерні,
Ми так втомились вже від суєти.
Посій же в наших душах добрі зерна.
Хай світ радіє з добрим Рождеством,
З кутею і свяченою водою,
З добра і правди вічним торжеством,
А ми його прославим колядою.