ХЛІБ ВІД ЗАЙЦЯ
Родина поверталася із поля.
Тоді ще в нас колгоспів не було.
Така вже, видно, хліборобська доля:
Їх дощ мочив, і сонце їх пекло.
А надто у жнива.
Усе робили:
Косили, жали, звозили снопи,
А потім на подвір’ї молотили –
І гупали завзято два ціпи.
А як же пахла вигріта солома.
Надихатись тим пахом не могла.
Всі в поле йшли. Я зоставалась вдома.
Була тоді я зовсім ще мала.
Заходили побавитись дівчата.
Я мала теж обов’язки свої.
Були ще кури, квока і курчата,
Я мусила нагодувати їх.
Увечері верталися додому.
Знімали з воза коси та серпи,
До хати несли піт, солону втому,
А в полі залишалися снопи.
Їх потім привезуть, і стане тісно
Від тих снопів в стодолі й на дворі.
І то нічого, що ми їли пісно –
Вставали до роботи на зорі.
Ще діставали з кошика окрайця,
Черствого, що від сонця аж засох,
Й мені давали: на, мовляв, від зайця.
Лягаючи, промовив кожен: «Ох !»
Лиш брат Степан – ото вже непосида:
Що витворить, й не знаєш наперед –
Поліз в садок до нашого сусіда,
Бо яблука у нього – наче мед.
Дівчатам сняться хлопці кучеряві,
А батькові – перейдений покіс.
Мені ж той заєць, що черствий окраєць
Сам не доїв, але мені приніс.
У косах сивина. Як не старайся,
Набуток цей дарує нам життя.
Та досі пам’ятаю хліб від зайця –
Нехитру казку нашого буття.
ОСІННІ НАСТРОЇ
ВЖЕ ОСІНЬ
Стужились клени за дощами,
Схилили крони явори.
Ми з літом ще не попрощались,
А вже крадеться з-за гори
Чаклунка осінь, тиха-тиха,
Як шелест впалого листка.
Ніхто собі не хоче лиха,
Та осінь лагідна така.
Стоїть за пагорбом і зорить,
Чи все зібрали вже з полів,
Чи добре трактор землю оре,
Чи ще ставок не обмілів.
Вже журавлі знялися клином.
– Пора, пора, – зітха їм вслід.
І проводжає на чужину
Пташиний довгий переліт.
– Вже осінь, – каже хтось тужливо,
– Вже осінь, – річка гомонить.
І ронить плід старезна слива.
Вже осінь. Хмариться блакить…
ОСІННІ КВІТИ
Осінні квіти …
Вони зіщулились під вітром.
Над ними віти
Зронили свій останній лист.
Осінні квіти …
Ще можуть серце відігріти
І повернути
Любов, що згасла вже колись.
Холодний вітер
Востаннє осінь вже цілує.
Мабуть, востаннє,
Бо незабаром вже зима.
Осінні квіти
Своїй коханій хтось дарує.
Осінні квіти,
Коли весняних вже нема.
І трохи сумно,
Що вітер листя порозносив.
І посмутніли
Понад рікою береги.
Осінні квіти
Для когось виплекала осінь
І залишила,
Щоб їх поглинули сніги.
А ЗА ВІКНАМИ ПЛАЧЕ ОСІНЬ
Я сьогодні чомусь сумна.
Ти налий мені келих вина.
Я рятуюсь від самоти,
Доки поруч зі мною ти.
Розумію, що ти не мій.
Просто важко мені самій.
Тільки в душу мені не лізь.
Я чужих не бажаю сліз.
Розумію, ти скоро підеш.
А самотність не має меж.
Не залити її вином.
Осінь журиться за вікном …
А за вікнами плаче осінь,
Тихо-тихо, сумним дощем.
Я його не забула й досі
І від того на серці щем.
Заколишу свої печалі,
Заколишу усі жалі.
Ми з тобою удвох мовчали
Найскорботніше на землі.
Білі лебеді мерзнуть босі,
Вже пора відлітати їм.
А за вікнами плаче осінь
Над розбитим коханням моїм.
БУВАЛЬЩИНИ, НЕБИЛИЦІ ТА ВСЯКІ ДУРНИЦІ
ЗАКІНЧИВСЯ РІК СВИНІ
Злазь, свиньо, з престола,
твій скінчився час.
Не дивись спроквола
жалібно на нас.
Буде так віднині,
як було колись.
Добре, що ще свині
не перевелись.
У селі і в місті
стало на своє.
Добре все, що в мисці,
як горілка є.
Знає жук і жаба,
й кожне цуценя:
якщо ти – нахаба
значить, ти – свиня.
Не журися, свинко,
кинь свої жалі.
Зроблять з тебе шинку –
й будеш на столі.
Рік Новий постукав.
Ну, тобі пора.
Хто ще вчора хрюкав,
вже завів щура.
Маєш перевагу
ти перед людьми,
бо назавше свині
лишаться свиньми.
Ти щуром не будеш,
якщо вже свиня ти.
Лиш людина може
облік свій міняти.