ВЕЧОРОВЕ ТАНГО
Дарує Львів нам тихий вечір
У тім закоханім краю,
І ти береш мене за плечі,
Як давню молодість свою.
Ми поєднаємось в любові,
Як це було уже колись,
І місяць стане в узголов’ї,
Щоб діти не перевелись.
В ім’я того, що не забулось,
В ім’я того, що не збулось,
Покличе нас серпанок вулиць
У безгоміння тихих площ.
І ти береш мене за руку
І, не соромлячись людей,
Танцюєм тут на львівськім бруку
Це танго, вічне й молоде.
Воно придумане не нами,
Та прижилося тут давно,
Чиїмись веснами і снами
Запало в душу нам воно.
МЕЛОДІЇ СОПІЛКИ
Сопілка снувала мелодії ранні
Про муки чиїсь у коханні.
А друга снувалась мелодія рання,
Як тяжко в житті без кохання.
І чули ту пісню закохані клени.
Вона долітала й до мене.
І чули сопілку сумні верболози,
Не роси сріблились, а сльози.
А вітер купався у чистому плесі,
Мелодії слухав чудесні.
І голос сопілки знімався до хмари,
Бо був сопілкар той без пари.
Тужила сопілка, сміялась сопілка.
Комусь було щемко та гірко.
А хтось дивувався, мелодій тих повен,
В душі оживав давній спомин …
МЛІЛИ КВІТИ
А весною мліли квіти на осонні,
від високих почуттів співало птаство.
Я тримала дві сльози в своїй долоні –
свій найбільший в світі скарб, своє багатство.
Я тримала дві сльози й чекала дива,
що ті сльози оживуть під сонцем раннім.
Я не знала ще тоді, що я щаслива,
бо ті сльози називалися коханням.
Десь лелека клопотався у гніздечку,
клекотів щось до лелечихи весняне.
Ти був поруч, ти був зовсім недалечко,
і тебе назвала я своїм коханим.
Ластівки вже поверталися додому,
їх захоплено вітали щирі діти.
Несли весну на крилі і вічну втому.
Це ж їм стільки з тих країв до нас летіти.
Дві сльози хотіла я тобі послати,
але висохли вони в моїй долоньці.
Мліли квіти і не вміли розказати,
що вони мого кохання оборонці.
ЛІТО ПАХНЕ СОНЦЕМ І ДОЩЕМ
КОСАРІ Й КОСАРИКИ
Косили сіно. Аж покоси мліли.
На них роса блищала, як сльоза.
Бриніла гостро клепана коса
І голоси у косарів дзвеніли.
А вже пахтіло так, що оживав
Торішній дим торішнього багаття.
І борщ пахтів, здається, в кожній хаті,
І хліб, і молоко, і сповиток
Дурманним хмелем польових квіток.
А косарів ніхто не рахував.
Косили сіно косарі завзяті,
Полудень заробляючи і чарку,
Бо кожен з них мав жінку й господарку,
Дітей черідку у веселій хаті.
А хто не мав ще, той збирався мати.
На нього вдома десь чекала мати,
А дівчина, упоравши квітник,
Вже вишивала хрестиком рушник.
Бо як навчився хлопець вже косити,
То й на весілля можна вже просити.
Чекай, Настуню, вже на старостів.
І вип’є той, хто й пити не хотів.
Всім вистачить добра і благодаті.
Косарики ростуть у кожній хаті.
ПОВЕРТАЄМОСЬ З ПОЛЯ
Вже жали жито й ячмені косили.
Піт зрошував усім засмаглі чола.
Здавалось, не було вже зовсім сили
Кудись іти із прибраного поля.
Отак би й спала. Хоч би й на стерні.
Нехай вже коле – байдуже мені.
Та треба якось йти уже додому.
Корова там недоєна рує.
Крім мене, молока не дасть нікому.
Отак вже є. У кожного своє.
Ну як же їм ще хочеться співати ?
І пісню ту підхоплюю й сама –
Як сина проводжала у солдати …
Неначе веселішої нема.
Сумні пісні. Все про жіночу долю.
Такі близькі і дорогі мені.
Мов бачу я струнку гнучку тополю,
Що виросла отут серед стерні.
СЕРПЕНЬ
У веселому теплому літі
Хтось розсипав краплинки дощу.
І дерева, під сонцем зігріті,
Накупалися вже досхочу.
зітхнули натомлені трави,
Пташка голос свій подає.
Ходить серпень, веселий, смаглявий,
Подарунки всім роздає.
Кому – яблуко, а кому – грушу,
Вибирай, що тобі до смаку.
І натрушує кожному в душу
Теплу лагідь, світлу таку.
Ходить серпень, розхристаний, босий,
Йде по стежечці літо за ним …
І крадеться лисицею осінь,
Тиха, легка, як хмарка, як дим …
Серпень прощається з літом,
Осені стеле стежки.
Впали на землю зігріту
Яблука спілі й грушки.
Спас заглядає у вікна,
Благословить цілий світ,
І чорнобривцями квітне
Спомин оманливих літ.
Все гомонить і квітує,
Вистачить плоду для всіх.
До перельоту готує
Ластівка діток своїх.
Дивиться сумно лелека:
Вже незабаром і він
Рушить в дорогу далеку
Теплим літам навздогін.
Пахнуть ужинки медами,
Роситься слід косаря,
І владарює над нами
Тиха серпнева зоря.
Щедро і сито, і пахко –
Серпень такий уже є.
Ходить, як люблячий батько,
Щастя усім роздає.