«Вітання вам і вашій родині, дорогий пане Миколо!
От і відсвяткувала я своє шістдесятиріччя. І сумно, і смішно водночас, бо, чесно кажучи, не почуваю себе старою, хоч іноді трохи бракує сил, а ще шалено бракує часу. Багато зараз концертували з Лайошем. Та доля таки жартівниця, що підкинула мені Лайоша вже на старші роки. Молодість пробайдикувала, а тепер – шубовсть у самісінький вир.
До мого шістдесятиріччя Лайош влаштував мені цілий цикл вечорів: у Тернополі, в Білозірці, в Ланівцях і у Львові. З вашої легкої руки в Тернополі ми маємо своїх щирих шанувальників, у тому числі Ігоря Герету і Ярослава Гевка. Той Гевко там такі телепередачі зробив після нашої «Стежки». Слава Богу, подарував мені відеокасету – ото вже пам’ятку матиму.
Всі вечори пройшли на гарному рівні. Жаль, що не було вас. У Тернопіль і в Білозірку з нами їздив мій ансамбль «Струмочок».
Маю надію, що вже незадовго вийде друга частина «Поклонюся землі» – «Під каштанами». Боюся тільки, щоб не вкралося багато помилок. Вичитуємо, вичитуємо… Якби ж я могла сама, а так… Дуже складно. Бракує добрих коректорів. А ще більше бракує коштів. Бідний Лайош, він крутиться з усіх сил. Я й досі дивуюся, як все це йому вдається.
Лежить дві збірки поезії, багато казок і дитячих оповідань, написана більша частина «В той широкий світ», паралельно пишу книжку «Моя зоря» – це вже наше життя з Лайошем. А ще пишу «Думу про час». Ця книжка ще поки що таємниця. Бо хочу я написати про Михайла Барана. Адже це чималий відтинок історії української культури. А скількох цікавих людей він знав і бачив. А скількох кобзарів.
Мені б вже дуже хотілося, пане Миколо, аби ми з вами посиділи трохи у мене в хаті, поговорили, аби ви тільки нікуди не спішили, як це завжди буває. І щоб з нами неодмінно була пані Магда.
Ну, наговорила вам багато всякого. То вже вибачайте. Всього вам доброго. Вітання від Лайоша.
Ваша Тетяна».
«Вітання зі Львова нашому дорогому академіку Миколі Мушинці та його родині від Лайоша і Тетянни!
Ми щасливі, що ви за своїми щоденними клопотами і своєю працею віднаходите час ще й для нас. Дякуємо вам за такий неоціненний подарунок – компакт-диск і все, що було з ним. Все дійшло в повному порядку, а над вашою російськомовною запискою ми голосно сміялися. Це шедевр! Щиро вам дякуємо.
Літо у нас зовсім не відпочинкове: відпочивати ніколи. Зараз ми їздимо здебільшого по санаторіях. Маємо трохи концертів, хоча даються вони нелегко, бо кобзарське мистецтво – це не розважальні геци-кеци, до котрих дуже охочі ті, що відпочивають чи лікуються в наших санаторіях. Але, нема чого Бога гнівити, маємо і ми своїх слухачів і шанувальників, і часто наші концерти проходять при повних залах, а кожна наша пісня одержує гучні оплески. Це ж не фонограма. Це живе слово і жива піня. Про наші виступи, цікаві зустрічі, про мої книжки, про те, як вони виходили у світ, а також про роль Миколи Мушинки в моєму житті йтиметься у книжці «Моя зоря», що вже частково написана і, як Бог допоможе, колись вийде. Але спершу має вийти книжка «В той широкий світ» – це зараз клопоче наші голови. Та якось мусимо ми з цим впоратися.
А зараз на викінченні «Зачароване коло» і «Казки з моря». Незабаром ті дві книжечки вже підуть у друкарню. Будемо надіятися, що незабаром їх триматимемо в руках.
Отак ми й живемо. Буденні негаразди нас не полишають, але мусять відійти на задній план, бо нас обсідають зовсім інші клопоти. Маю ще цілий ряд задумок, а деякі мені ще докидає Лайош. Аби тільки Бог дав сил їх завершити.
«Жаба» інколи трохи заваджає, бо декого вона дуже тисне, але тисне вона не нас, а наших недоброзичливців, то нехай собі з нею морочаться. А ми собі маємо свою мороку.
Пане Миколо, ми би вас попросили, якщо вам не важко, таки живу «Дуклю» з вашою рецензією на «Тернову долю», а не ксерокс. Якщо можна. Лайош же в мене архіваріус. Ну, здається, все. Ще раз щиро дякуємо вам за таку велику підтримку. Будемо надіятися на зустріч. Ви ж, певно, будете на конгресі.
До побачення! Цілуємо вас всіх.
Лайош і Тетяна. 26 липня 2003р»