Привіт зі Львова!
Від кобзаря Лайоша Молнара і Тетяни Фролової!
Вітаємо Вас, дорогі наші, і всю Вашу родину з наступаючим Новим роком
і всіма християнськими святами!
Низько кланяємося пані Магді і нехай вона буде гарна, дужа і щаслива ще
багато літ!
Тішимося, що дожили до тих свят, і нехай Бог нам дасть ще прожити в здоров”ї,
і не просто прожити, а ще щось зробити на цьому білому світі.
Вітаємо, дорогий пане Миколо, ті стежки й дороги, по котрих Ви ходите
і їздите, і нехай будуть вони для Вас щасливі. Для Вас і для тих людей, з котрими
Ви зустрічаєтеся. Колись і для мене така зустріч стала щасливою. Та Ви чомусь забули за наш Львів і обминаєте його, як і нас, котрі вже давно хотіли б Вас почути
зблизька.
У В А Г А! А ТЕПЕР ЗАПИШІТЬ У ВСІ ЗАПИСНИКИ, ЗАПАМ”ЯТАЙТЕ
І НЕ ЗАБУВАЙТЕ: у Лайоша Молнара і Тетяни Фролової змінилася адреса й
телефон. Ми поміняли квартиру. НАША АДРЕСА: 79038, м.ЛЬВІВ, вул.ПАСІЧНА,
будинок 49, кв.16. Телефон 71 – 85 – 68.
Маємо тепер трьохкімнатну квартиру. І я нарешті маю свій кабінет і власний
письмовий стіл! Я про нього мріяла вже дуже давно. І нарешті! Правда, в тій
нашій квартирі ще впасти можна, бо все ще не на своїх місцях (очевидно, ще так
і святкувати будемо), але є надія, що з часом з тим дамо собі раду. Живемо ми
зовсім недалеко від того місця, де жили раніше.
За тими всіма клопотами не вислали Вам своїх нових книжок, що в нас вийшли.
Це поетична збірка „Щоб не згасла свічка” і книжечка дитячих оповідань „Коли
ти навчився читати”. Спішимо виправитися і надсилаємо Вам ті книжки, аби ВИ
разом з нами потішилися нашим новим здобутком. Щиро хочемо, аби ті книжки
знайшли у Вас своїх читачів.
А на загал живемо ми добре, в роботі та клопотах. У видавництві „Край” лежить
моя книжка „ШЛЯХ ДО ПОКАЯННЯ”. Це щось ніби на кшталт „ТЕРНОВОЇ ДОЛІ”.
Директор видавництва і мій редактор Ірина Цельняк надіється, що їй вдасться
знайти якесь фінансування. Аби ж так було.
А ще написано багато казок, є трохи віршів. Ніяк не можемо взятися за третю
частину „ПОКЛОНЮСЯ ЗЕМЛІ” – „В ТОЙ ШИРОКИЙ СВІТ”. Спонсори розбага-
тіли і їх все важче шукати. Але ми віримо у добре начало, у нашу провідну зорю
і в добру волю Всевишнього, що для чогось послав нас на цю землю.
Лайош вже освоїв комп’ютер і може заходити в інтернет. Там в інтернеті вже
кілька років є моя сторінка. Але не тільки те. Тепер ми можемо без обмежень
прослухати компактдиск, котрий ВИ так щедро нам подарували. Але і то ще не все.
Використовуючи комп’ютер і програми, які є для сліпих і які Лайош освоїв, ми
можемо і дещо почитати з тих „зрячих” книжок, які маємо, зокрема і книжки
Миколи Мушинки, хоч щось. Звичайно, все це не дуже просто, але все-таки.
Мріємо вже, аби Ви нарешті згадали про наш Львів і про нас, котрі люблять Вас і шанують. Шлемо Вам свої найкращі побажання. Нехай здійсняться всі Ваші мрії.
Лайош і Тетяна
Львів, грудень 2004 р.
Христос Воскрес!
Шлемо Вам свій щирий привіт з прекрасного міста Львова – Лайош
Молнар і Тетяна Фролова.
Дякуємо щиро за посилку і за Ваші щедрі гостинці. Все дійшло в цілості.
Дякую і за Ваше щире слово, пане Миколо, про мою творчість. Не дуже віриться,
що «ЛІтературна Україна» щось опублікує. Але … Почекаємо. Дуже рада за свого
«Кудлая», що він прижився у «Веселці». Я сама його люблю. Ні, я не все люблю
мною написане, але «Кудлая» люблю. Не пригадую зараз, чи я Вам казала, що
його прообраз – собака Мопся, котра десь приблизно таким способом поселилася в
моєї знайомої. «Кудлай» увійшов у «Тернову долю» і в «Коли ти навчився читати»,
бо важко визначити, чи цей твір для дітей, чи для дорослих. По-моєму, і для ти, і для
других.
Вразила нас і книжка двох сестер. Ви, пане Миколо, зробили благородну справу, що зайнялися цією книжкою. Бог Вам за те віддячить. Господи, що тільки може
людина! Яких тільки бід на світі нема! І нехай ніхто не каже, що сліпота – це най-
гірше лихо. Звичайно, це лихо, але таки не найгірше. Сліпий з тростиною може
піти, куди заманеться, чути музику, спілкуватися з людьми. Та все в Божих руках.
Зараз вийшла моя книжка казок „Бабусина скриня”. Формат дещо інший.
Ще мало відгуків, то не знаю, як вона сприймається. Звичайно, якби кольорова,
то було б краще, але тоді б вона була дорожча і її ніхто б не купив. Вже як є.
Художника, може, треба було б поміняти, але нам шукати когось важко: малюн-
ки все-таки треба бачити. Професійні ж художники нам не по кишені.
Зараз Лайош розвозить ту книжку по школах, де ми виступали, для
реалізації. Нам книжку зробили, так би мовити, під чесне слово, бо добре знають,
що кошти ми повернемо, як тільки реалізуємо більшу частину книжок. А вже ті
книжки, що залишаться після всіх розрахунків, після покриття транспортних
затрат, будуть продаватися поступово, після наших концертів. Це і буде авторський
гонорар. З поезією так не вийде. Бо поетичні збірки так не реалізуєш. Тут треба
кошти.
Отак ми живемо і працюємо. На свята хочемо поїхати в Білозірку.
Доки живі мої сестри, треба їхати. Та й самим цікаво.
Ні, Лайош не набирає мої твори на комп’ютері. Сліпому, котрий не
писав по-зрячому, це робити важко, бо тут є деякі нюанси. Скажімо, у нас
по-Брайлю практично не вживається велика буква. Якщо навіть добре вивчити
правила її використання, то при швидкому набиранні тексту однак будеш забувати
про
велику букву. Знаю це по собі, бо колись ходила на машинопис, а потім дала собі
з тим спокій. А ті, що вчилися в звичайній школі, можуть і друкувати, і, якщо
навчаться, то можуть користуватися комп’ютером. Але таких мало, бо це досить-
таки складно, та й комп’ютер поки що – це розкіш. А більшості сліпих у тому
не мають потреби, бо не всі пишуть книжки чи цікавляться інтернетом.
Будемо тепер думати, аби тільки ніщо не завадило Вашій поїздці до Львова.
Бо лист – це зовсім не те. А поспілкуватися вже дуже хочеться. Та й за пані Магдою
ми вже скучили.
Потрохи облаштовуємо свою оселю. То те, то інше. Але нехай, якось
потрохи облаштуємося. Зате я маю свій письмовий стіл і вночі не дзьобаю свої крапки в Лайоша над головою.
Ну, наговорила тут… Здається, все. Чекаємо Вас у Львові.
До зустрічі!
Лайош і Тетяна
28 квітня 2005 р.