ГОЛУБИ
Оксана зовсім не вірила в казку про цвіт папороті, який нібито треба було шукати в ніч на Івана Купала. Це була гарна казка, але, щоб в таке вірити…
– Все це, мамо, казка для маленьких.
– Я б так не сказала. Це скорше казка для дорослих. Або, скажімо, для дівчат, таких, як ти. Гарна романтична казка.
– Думаю, що сучасні дівчата в таке не вірять.
– Чому не вірять? Всякі дівчата є.
– А насправді? Цвіт папороті і справді зацвітає в ніч на Івана Купала?
– Так кажуть.
– І що, комусь вдалося знайти ту дивовижну квітку?
– Кажуть, були такі, що знаходили. Та вони однак щасливими не були.
– Отаке! То чи варта було її шукати?

– Може й не варто. Але шукали. Кажуть, ще й досі трапляються такі сміливці, що в ніч на Івана Купала йдуть шукати квітку папороті.
– А чому сміливці? Хіба ж для того сміливість потрібна?
– Авжеж. Адже папороть охороняє всяка нечиста сила, не при хаті згадуючи. І навіть, якщо хтось ту квітку знайде, то не так просто її зірвати.
– Овва! А я зірвала б. Аби тільки її знайти.
І для Оксаниної матері вже зовсім несподіванкою було, коли донька заявила, що в ніч на Івана Купала піде шукати цвіт папороті. Що б там не було – а таки піде. Тут вже мати не на жарт злякалася. Оце тобі й казка!
– Куди тобі! Ти ж дівчина.
– То й що, що дівчина? Хіба дівчата не можуть бути сміливими?
– Та можуть. Чому ж ні? Тільки… Ти ж знаєш, що треба йти самій. Якщо піти гуртом, то папороть може й не показатися.
– Овва! То й що? Піду сама. Хіба я схожа на страхопуда?
– Не схожа. Але хтось чи щось… Може тебе серйозно налякати.
– Дурниці! Ніхто і ніщо мене не налякає.
– Я у твоєму віці…
– Не треба, мамо. Так кажуть всі матері.
– Ти така відважна. Можуть трапитися просто якісь хулігани.
– Хо! А я для чого в секції ходила? І на бокс, і на карате. Не треба за мене хвилюватися. Нехай хвилюються мами тих хуліганів, що мені трапляться.
– Скажи, дочко… Ну навіщо тобі той цвіт папороті?
– Просто так. Для самоствердження.
– Ти хочеш бути багатою?
– Зовсім ні. Навіщо мені те багатство? Щоб купити айфон? Для того не треба шукати цвіт папороті.
– То хочеш бути щасливою?
– Та… Щасливою я буду і без цвіту папороті.
– Тоді навіщо?
– Ну я ж сказала: для самоствердження. Цікаво ж. А ще… довести собі, що я не страхопуд.
– Але ж це небезпечно.
– Тому й цікаво. І романтично.
То де вже там матері відмовити свою таку дорослу і таку романтичну доньку?