Цей мій лист, Олю, якийсь смішний і сумбурний. Ми тут з Ірою робимо Вам замовлення, або Ви нам начаклували гарну погоду: без дощів, не дуже спекотну, словом,

комфортну. Мені часом здається, що Ви це насправді можете зробити. А ще мені дуже приємно, що у мене є знайомий синоптик, котрого можна почути в ефірі. Я всім про це

розповідаю і дуже з того горда. У Вас там, здається, появилися якісь новенькі, то мені

до них якось байдуже, а коли чую Христевича, Мурмила або Жук, то ніби своїх близьких

знайомих, і завжди посміхаюся. Ну, а про Носовську вже й казати нічого.

       Потрохи концертуємо. Менше, ніж у шкільний сезон, але без роботи не сидимо.

Готуємо знову казки. Лежить збірка поезій, а ще будемо все-таки впритул братися за

книжку „В ТОЙ ШИРОКИЙ СВІТ”. Коштів нема, але їх ніколи і не буде. Але мусимо робити, бо час не жде.

       Отаке коло проблем. Пишіть. Відпочивайте. Пам”ятайте, що ми чекаємо гарної

погоди.

        До побачення!

        Цілуємо всі, особливо Лайош.

        26 червня  2005 р.         

 

            Привіт зі Львова!

Олю, надсилаю вірш, котрий Ви просили, а ще один з нових. Цікаво, чи Вам сподобається? Прошу вибачення за свою діряву голову. Мені про все постійно требба нагадувати. Ще одне: чи не можете началувати трохи нам дощу? Воно, звичайно, добре, що нема. Тоді не холодно і нема снігу (А я вже сніг даавно перестала любити ), але ж не до такої степені. Ви там почаклуйте трохи. Думаю, Вам це вдасться. Бувайте здорові.

                                                            Таня Ф.

До мене доєднується моя друкарка Іра.

 

 

                        Привіт зі Львова!

            Вітають, Олю, Вас Вашу родину Таня з Лайошем. Уже давно збиралася написати, але трохи таки й зайнята, а трохи ледача. Але ж знайомого синоптика мені аж ніяк не хотілося б вибачати. Коли про Вас в ефірі, то посміхаюся, а якщо ще й про Львів, промайне, тоді вже я регочу: це Оля для нас. Надіслали Вам мою найновішу книжку, а ще мою касету. Там мої пісні. Я співаю. Мої вірші і музика. Вони звучать мало, бо на концертах виконуємо зовсім інші речі, але касета є! І я тішуся нею. Часом продається, дарую друзям. Є ще що записати, але просто бракує часу. Багато концертів, а ще працюю з друкаркою.

            Ми, Олю, і справді, певно однодумці, і в наших долях є багато і спільного. Про своє жжиття не хочу зайве озвучувати, бо таки надіюся видати третю частину «Поклонюся землі»- «В той широкий світ». Тоді й прочитаєте. Але книжка об’ємніша, то вже й не знаю, як і коли ми її осилимо. Отакі то у нас проблеми: не такі як у всіх нормальних людей.

            Готуємо поетичну збірку «Зачароване коло» і «Казки з моря». Але до їх виходу ще далекувато: мабуть, на осінь.

            Майже щомісяця виступаємо у «Проліску». Не маємо часу для відпочинку, а мені хочеться ну хоча б на село, доки ще мої сестри живуть. Десь якийсь тиждень таки викрою. Відпочивати люблю пасивно: поспати, полежати в садку, послухати півня, побавитися, з кошенятами. Звичайно хочу на море, але це поки що голуба мрія. Та я собі з того не роблю проблеми. Та й часу обмаль. І це не так вже й зле.

            Пишуться вірші: і серйозні, і ліричггні. А ще казки. Казок вже трохи назбиралося. Отак і живемо. Втомлємось, зато цікаво. Тільки жаль, що років мені так багато. Та тут вже нічого вдієш.

            Я працюю ще в заочній школі, для дорослих незрячих. Але є така загроза, що її закриють. Та роботи у нас з Лайошем поки що вистачає. Не бідуємо і не голодуємо. Але головніше для нас- видання книжок. Спершу ще вдавалося знаходити сяких-таких спонсорів. Але їх все важче шукати. Чим люди багатші, тим менше їм до якоїсь там поетеси та її поезії. Тепер видаємося майже самотужки. Лайош мій найбілший мій шанувальник. Він ще більше вболіває за мої книжки, ніж я.

            Ціную щире людське слово. Не люблю порожньої журналістичної балаканки. Але є і серед журналістів такі, що насправді щиро до нас ставляьтся.

            Живемо тепер удвох з Лайошем. Мій найменший Сашко оженився. Ми живемо у двохкімнатній «Хрущовці». Воно, здавалося б, нічого, скільки місця займають громіздкі рукописи крапковим шрифтом. А книжки… так що наша квартира скидається на склад. Правда, тут у нас ще є піаніно, бандура, ліра, кобза і два баяни, а ще бас-гітара. Це світ, в котрому я живу. Є щще кухня, яку люблю, і якою я не маю часу займатися. Те, що втомлююся після концертів , і, те, що насправді бракує часу. Ось так я живу. І щаслива з того. Ніякі дурниці голову не гризуть. Якщо чогось немає, то немає. Аби тільки мої діти були здорові і  моїх троє онучат. За них повсякденна молитва.

            Пишіть, Олю, мені гарно з Вами спілкуватися. Будемо живі, то може колись і зустрінемось. Надіюся, що воно так і буде.

            Вітання всій Вашій родині. До зустрічі в ефірі.

            Тетяна Фролова.