10 квітня 2009 року.
Христос воскрес!
Дорогі Мої Тетяночко і Лайош! Вітаю Вас з святом, Святої Паски! Зичу обом здоров’я, щастя! Пишіть і співайте, співайте і пишіть! Миру і злагоди в родині! Смачної паски, веселих свят! У мене радість: відкрили меморіальну дошку на будинку О. Миколі Сармі Соколовському. Вийшла книжка про нього. Тепер вийшла збірка віршів останніх Його. Я Вам пришлю. Чекаю на Ваші роботи. Може якось передам ті книжки, коли буде нагода, ще жива, але часто хворію. Та це нормально в моєму віці!
Обіймаю Вас обох. Хай Бог береже і дає снаги на творчість!
Обіймаю Ваша Варвара Соколовська.
Листування з Ольгою Носовською
Боярка, 20 червня 2005 року.
Добрий день, шановні Пан Лайош, Пані Тетяно та Пані Ірина!
З найкращими побажаннями до Вас Ольга. Пані Тетяно! Вирішила скористатися Вашою сьогоднішньою порадою- сісти і написати Вам листа. Льоня повернеться від батьків завтра, я вдень трохи відпочила від нічної зміни, тому увечері вирішила Вам трішки написати, щоб розповісти ще про оддну мужню жінку- Світлану Горлову. Якось на початку травня Вона була гостею радіопрограми «Обрій» разом з своїм чоловіком Миколою Гнатовичем. Наступного дня я з роботи їй зателефонувала додому, щоб поспілкуватися. Але їх нікого не було. Була гарна погода і я вирішила, що Вони на природі. Передзвонила через кілька днів, подякувала за цікаву зустріч в ефірі з нею. Виявляється, що Вона родом з сусіднього села з нашим зятем. Це приміська зона міста, одного району з Бояркою. В ефірі Вона розповіла, що працювала в своєму селі в клубі, а Микола Гнатович працював перевіряючи культосвітню роботу, бо був Заввідділом культури Києво-Святошинського району. (Був з нагородами після війни і був старшим за віком). Півроку придивлялися, і в 20 років у неї вже було двоє діток: Андрійкові ще не було двох років, а Наташі місяць. 27 травня 1981 року Вони одружилися, тобто, 50 років тому. А далі вчилася на вечірньому і працювала. Дітей (Точніше, Андрія) здавала на цілий тиждень у садок. Він дуже сумував і сказав вчительці, що ніколи не буде своїх дітей залишати у садку на ніч, а коли пішов у школу, то не дозволив залишати в садку сестричку, доглядав вечорами її сам. Коли я зателефонувала Пані Світлані, то після спілкування Вона захотіла мені розповісти більше про себе. Виявляється, що тоді у неділю не було вдома, бо були на природі- відмічали дочці 50 років. Наташа не одружена, сама. А в сина п’ятеро дітей, але від трьох дружин. Найстаршому їхньому внуку 28 років. (Світланиному внуку) Вона розповіла: «Залишила Його мама мені малого, а самва поїхала на море відпочити. Після моря заявила, що зустріла другу любов подала на розлучення і залишила сина батькові. Другий шлюб у неї не склався і Вона запила, лікувалася, а два роки тому її не стало. Дружигна народила з часом трьох дівчаток, зараз їм 15- 17- 19». Потім теж сказала, що зустріла справжню любов, подала на розлучення з проханням залишити дітей батькові. А тепер син живе у громадському шлюбі з жінкою, яку знайшов колись нянькою своїм дочкам, поки їздив на заробітки на північ. Згодом у них народився син, якому вже 8 років. Світлана Іванівна говорить, що дуже вдячна цій жінці, яка допомогла всіх діток поставити на ноги. А ще Вона сказала: «Як може жити на світі та мати , що залишила трьох дівчаток? Про яку любов може йти мова?адже Вони жили кілька років. Це ж не близнят Вона народила. А тепер ні слуху, ні духу». А Микола Гнатович співав на радіо в ефірі з внучками. Грає Він на баяні. У них сімейний ансамбль. А Пані Світлані 70 років. Я побажала їй оптимізму, а Вона сказала, що на ньому тільки тримається, якби ще й гарного здоров’я. ось така ще одна житейська історія, яка запала мені в душу. Я щаслива від спілкування з цікавими людьми. А подолати бюрократію ще мені ніяк не вдається. Тому й з Оксаною Білозір ніяк не зустрінуся. Не буду передавати збірку через секретаря, хочу вручити особисто. Заступник сказав,що йому ще не траплялося подібного випадку, щоб так наполегливо до ннеї добивалися.
Прийом громадян- перша та третя середа місяця, однак, часто його не буває через зайнятість та відрядження Міністра, а я зараз теж працюю багато, бо почалися відпустки, а один наш синоптик молодий, Сергій Ясінський поїхав на рік на Антарктичну станцію «Академік Вернадський», а ми і за Нього працюємо. На цьому буду закінчувати, бо дуже хочу спати.
Всього Вам найкращого.21 червня 2005 Іра! Домовилася зустрітися з людиною Рубан 13 червня 2005 року.
З побажанням творчих успіхів Ольга Носовська.
Привіт теплий, літній, щирий Вам, Олю, і всій Вашій родині!
Дякую Вам за листа, за Ваше добре серце, за розповідь про Світлану Горлову.
Я її дуже шаную. Ще з того давнього часу, коли вона озвучувала книжки, котрі потім
незрячі люди могли слухати по магнітофону. Я розумію, що на той час для неї це був
просто маленький підробіток. Але яку ж вона робила добру справу для нас, сліпих,
котрі не мали можливості прочитати ту чи іншу книжку. Пам’ятаю, вона читала
„Повію” П.Мирного. Яка ж вона тоді була молода і симпатична (маю на увазі її голос).
Я в неї тоді була просто закохана. Ще мені дуже подобалося, як читав Козій, Пасєкова,
менше – Прейс і Коваленко. Зараз теж озвучуються книжки, але читають їх так жахливо,
що не хочеться навіть слухати.
Життя триває, ми в постійному русі, з своїми постійним проблемами. Сашкова дружина Аліна хоче нам подарувати ще одне дитя. Кажуть, це має бути хлопчик. Він має
народитися нібито десь в середині серпня. Але поки що вона лежить в лікарні на підтримці. Дав би Бог, щоб все обійшлося.
Ну, а все інше у нас в порядку. Найголовніше – це наші діти та внуки. Власне, здоров’я, звичайно, також має значення. Я у відпустці, але нікуди не поїду, навіть в свою Білозірку, бо мені найкраще їхати з Сашком, а Сашко тепер прив’язаний до Львова. Але
я з того не сумую: як є, так і добре. Радію з маленьких дрібниць, і зараз Вам це спробую
продемонструвати. Подаю маленький уривок з майбутньої книжки „МОЯ ЗОРЯ”, що
може колись-колись вийде.
Літо. Самісінький початок літа. Температура, як люблять казати наші синоптики,
комфортна. Тепло і не спекотно. Сиджу біля відчиненого вікна. Працюємо з друкаркою Ірою і їмо морозиво, яке нам приніс щойно Лайош. За вікном, десь зовсім близько,
замаскувавшись в листі, співає шпак. Він десь зовсім близенько, але Іра його не бачить.
Це мій шпак. Чому мій? А просто так. Бо мені дуже хочеться мати свого власного шпака.
Мені хочеться вірити, що він співає для мене. Звичайно, це не так, бо шпаки не належать нікому. Шпаки співають для всіх. Але мені так хочеться. Мене охоплює спокій, отой
щасливий спокій, коли в родині все гаразд, коли нема ніяких сварок, коли ні про що не треба думати і переживати. І я кажу Ірі:
– Як добре! Як у раю!
Іра сміється.
– А що? – не здаюся я. – Хіба ж не так? Співає шпак, довкола спокій, ми собі працюємо,
не голодні, мир на землі і навіть те морозиво… Чом не рай? Чого ще людині треба?
Іра сміється. А я ще думаю, хоча про те й не кажу Ірі:
«Ну і що з того, що я стара? Ще, слава Богу, хвороби мене не обсіли, і я можу ще і писати, і кудись поїхати, якщо треба, навіть машина у нас є, дякуючи Льоні».
З досвіду знаю, що не можна так думати, а тим паче говорити про те в голос, не можна так одверто і необачно тішитися життям, а головне – своїми здобутками, бо доля – це така
химерна пані: підслухає – а потім… І подумки кажу долі:
– Ні, доле, не принось нам вже більше ніякого лиха. Хіба ще мало натерпілися ми з Лайошем? Хіба ще мало? Нас життя по голівці не гладило. Та й кого воно гладило?
Хіба того, хто жив, пропиваючи (перефразовую з російської мови: припеваючи). Та й
чи то вже таке велике щастя? Не віднімай, доле, у нас того, що ми маємо. Продовжую розмірковувати в голос:
– І що тій людині треба? Багатство, гроші, комусь робити пакості, грабувати, вбивати!
Господи! Навіщо? Адже світ такий прекрасний. Особливо, коли співає шпак…
І все-таки літо – це прекрасно, хто б там що не казав, і навіть Лайош. Бо впевнений,
що найкраща пора року – зима, зі снігом та морозами. Бр! Аж згадувати лячно. Ні вже!
Ніжуся під літом…
А що ж муза? А вона, вочевидь, теж у відпустці. Подалася кудись. І, думаю, не на
Парнас, а куди-небудь в Карпати. Бігає десь там наввипередки з мавками. Потім поверне-
ться і все розкаже мені. Така вже вона, моя муза, особлива, не схожа на інших. Певно,
такою і має бути.