Привіт зі Львова!
Вибачайте, пане Миколо, що не подякували ми Вам вчасно за „Дуклю” і за Ваші
гарні слова про мою „Свічку”. Тими добрими словами зворушили Ви мене до сліз.
А ми тут у Львові
Всі живі та здорові.
Трохи дармуємо,
а трохи працюємо.
Даром хліб не їмо,
А щось таки робимо.
І посилаємо Вам наші скромні ужинки – казки „Котилася торба” і ще теплу поетичну
збірочку „Сік дикої груші”.
Були на Форумі видавців. Мали столик і сиділи там зі своїми книжками. Я люблю
ту атмосферу. Підходять люди, питають за новими книжками, дякують. Тоді розумієш,
що ті книжки чогось таки варті.
А ще у нас новина: у Сашка син народився. Сергійком назвали. Дівчинка у нього вже є. Це моє четверте онуча.
А щойно повернулися з Лановеччини. Мали там шість концертів. В Білозірці цього
разу не виступали – не хочемо набриднути. Але у моїх сестричок гостювали. Та й повернулися у Львів – і знову у творчу свою атмосферу. Про негаразди говорити не хо-
четься, бо добра на світі таки більше. Будемо ділитися тим добром з людьми, то може й
світ подобрішає.
Як Ви там маєтеся, наші дорогі? Де побували і що бачили? Над чим зараз працюєте?
Пишіть нам. Ми Вас любимо. Бувайте здорові.
Ваші – Лайош і Тетяна.
14 жовтня 2005 року.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Вітаємо Вас з Великоднем! Дорогі наші пані Магдо і пане Миколо!
Щиро зичимо Вам щастя і добра!
Надсилаємо Вам трохи своїх книжок, що вже набігли. Тішимося ними самі
і хочемо, аби і Ви з нами потішилися. «КАЗКА ЗА КАЗКОЮ» – це зібрані казки,
що досі виходили окремими книжечками. «РОЗКАЖУ КАЗКУ» – це казки, що
написані вже після того, як нашу велику книжку ми віддали вже у видавництво.
Тішимося і журимося, хто ті книжки буде купувати, бо наш читач до дорожчих
книжок ще не дозрів. «ШЛЯХ ДО ПОКАЯННЯ» – ця книжка десь перегукується
«ТЕРНОВОЮ ДОЛЕЮ». Я б навіть хотіла їх об’єднати в одну книжку. Але
поки що мусить бути так.
Ваші внуки повиростали – це добре. Але хто ж буде читати мої казки?
Хотіла б вже мати від Вас листа. Як Ви там? Що у Вас нового? Чи здорові?
Над чим працюєте?
У нас все по-колишньому, хіба що нові книжки. Ми ними забили вже
всі кімнати. Тепер сміємося, що спимо на складі. А все решта – як і раніше:
трохи концертуємо, Лайош розвозить книжки для реалізації, я трохи ледачкую,
а трохи щось пишу. Виникають часом всякі проблеми, яких ми намагаємось
позбутися. Хотіли б вже з Вами зустрітися трохи поговорити.
Не забувайте за нас. Давайтеся чути. Обов’язково напишіть, як Вам вида-
лися книжки. Дуже чекаємо відповіді. Бувайте здорові! Святкуйте щасливі.
Тетяна Фролова і Лайош Молнар
29 березня 2007 р.
Кланяється Вам моя писарка.
Доброго дня Вам, пане Миколо, пані Магдо!
Щастя і здоров’я Вашим всім Мушинчатам!
Не чуємо нічого ні про Вас, ні від Вас. Від того якось трохи сумно. Хочеться
доброго, теплого, живого слова. Пробували якось Вам подзвонити – нічого з того не
вийшло – ніхто не відповідав. Де Ви обертаєтеся? Що зараз клопоче Вашу розумну
голову?
У нас все по-колишньому: концерти, робота з друкарками (тепер їх у мене дві)
і спроба хоч щось видати. Кризу і ми на собі вже відчули. Концерти все важче організовувати, в друкарні все подорожчало – і папір, і послуги. Та все ж ми спромоглися
видати поетичну збірку, що має таку химерну назву – «ДОПОКИ Я ЖИВУ». Довго
билися над обкладинкою: художники ніяк не могли намалювати те, що б мені хотілося.
Хоча я малюнок сприймаю з чужого ока, та все-таки до обкладинки ставлюся дуже
критично. Хочемо почути про цю книжечку Вашу розумну думку. Надсилаємо її Вам і
віримо, що Ви за нас порадієте.
Лежать казки. Лежать повісті і оповідання, лежить «В ТОЙ ШИРОКИЙ СВІТ».
Коли все це вийде – хто знає. Вже часом втрачаю весь свій оптимізм. Однак пишу, бо
така вже моя доля. Не кажу, що вона кепська, а трохи якась химерна.
Хотіли б вже Вас бачити, бо ми Вас любимо і не забуваємо. Дуже прикро, що
настає час, коли маємо питати одні одних про здоров’я. Отже, як воно у Вас, Ваше
здоров’я, пане Миколо? Думаю, що пані Магда все така ж молода і гарна. Принаймні,
ми Вам того бажаємо.
Будьте нам здорові та дужі. цілуємо Вас.
Тетяна і Лайош.
26 серпня 2009 року. М. Львів.