В тронній залі було повнісінько людей. Самі вельможі зі своїми сім’ями. Небачена урочистість. Обіч короля сидів принц Кондор. Він був у розкішному вбранні, пихатий, з недобрими очима. До зали увійшла принцеса Принада. Такою гарною її ще ніхто не бачив. На ній була сукня, подарована Дзеркалією, а на голові була діамантова корона. Навіть личко зарум’янилося. Це вже від хвилювання. Король і сам з подивом дивився на свою дочку. Ну й принцеса! Тепер він остаточно заспокоївся:
«Все гаразд. Обійдеться без фокусів».
Принц її ще не бачив, а побачивши, аж знетямився: яка красуня! Ясна річ, він женився б і на потворі. Пів королівства – ласий шматочок. Але йому дуже поталанило – красуня!
– У нас сьогодні знаменний день, – почав король, недовіряючи нікому вести таку урочистість.
– Ви знаєте, що ми пережили, яке велике горе нас спіткало. Та все минулося. Принц Кондор врятував нашу королівну. Сьогодні вони оголошені нареченими. Я свої обіцянки виконую. Принц одержить пів королівства і руку принцеси.
Загримів оркестр, задзвонили дзвони.
– А ти, дочко, при всіх подякуй своєму рятівникові.
Принцеса піднялася на поміст, поклонилася присутнім. На принца і не глянула. У залі пожвавлення, а потім тиша.
– Мушу сказати, що мій батько, король, не виконав королівської обіцянки. Мій рятівник сидить у підземеллі. Бо він простий гречкосій.
В залі гомін. Король зблід і вхопився за серце.
– А того принца, що безсоромно назвався моїм рятівником, я бачу вперше. Вдруге його бачити я б не хотіла.
Що тут зчинилося! Хтось плескав, хтось обурювався, а хтось не вірив принцесі.
– А тепер мене хочуть всупереч моїй волі видати заміж за принца.
«Що робити? Що робити? – гарячково думав король. – Треба якось рятувати становище».
І тут у короля сяйнула рятівна думка.
– Шановне панство….
Було важко налагодити тишу в залі.
– Шановне панство, думаю, всім зрозуміло, що моя дочка, принцеса Принада, пережила жахливий стрес. Це, ясна річ, минеться. Але потрібен час.
В залі розгублений шелест.
– Я думаю, що щасливе заміжжя остаточно зцілить її.
Раптом зала стала виповнюватися туманом. Туман виповнив залу вщерть. Король замовк. Присутні непорозуміло розглядалися довкіл. Запанувала тиша. Поступово туман розвіявся, і всі побачили ставну жінку з владним гнівним поглядом.
– Що ти тут затіяв, королю? – озвалася Дзеркалія. Це була вона. Король знітився. Він до ладу нічого не розумів.
– Та я… я нічого.
– Тоді… хто врятував принцесу?
– Принц Кондор.
Але це прозвучало дуже невпевнено.
– Ти, принце, теж вважаєш, що ти врятував принцесу?
Ах, як шкода було принцу відмовлятися від такого розкішного задуму. Все ж складалося так добре.
«А принцеса яка гарна! А може ще якось…»
– Так, я врятував принцесу.
– А як же ти її врятував?
– Я убив змія.
– Чи ти часом не скажеш, де ти подів тіло змія і його дванадцять голів?
– Закопав.
– І ти міг би показати, де ти закопав?
– Ні.
– А тепер зізнайся, що ти збрехав.
– Збрехав.
Під цим поглядом не можна було сказати інакше.
– То ти не рятував принцесу?
– Не рятував.
– Вас вартувало скарати разом з королем. Та це було б прикро принцесі. У неї добре серце. А ти, принце, лети додому. Кондор – гірський орел.
Дзеркалія махнула рукою – і в залі з’явився велетенський орел.
– Відчиніть вікно. Нехай летить. А ти, королю, живи, якщо зможеш. З ницим серцем, з підлою душею.
Увійшов Іван. Він був змучений і блідий. До нього кинулася принцеса.
– А ось і справжній рятівник. Я знаю. Я – живий свідок. Ну що, парубче, зазнав королівської ласки? Ти думаєш, королю, йому потрібне твоє королівство? Чи твоє золото? Чи твої скарби? Вони люблять одне одного. Це найцінніший скарб. Прощайся, королю, зі своєю дочкою. Більше ти її ніколи не побачиш. Тримай своє золото. У мене його досить. Я й дітей наділю. Я для них такий палац приготувала, що тобі такий і не снився. А ще… там круглий рік квіти цвітуть, пташки щебечуть і дерева плодоносять. Словом… збирай, Принадо, своїх слуг, котрі ще не відреклися від тебе, та й поїдемо.
Ніхто від принцеси не відрікся. Всі захотіли їхати з нею. В залі залишився сумний король зі своїми вельможими. Нічого не взяла з собою Принада. Тільки маленьке кошеня, що віддано горнулося до неї.