Збиралися лісові мешканці біля старого дуба. Здавалося, що весь ліс з місця зійшов, коріння своє порушивши. Дерева, звірі і птахи збиралися на суд над Бабою Ягою. Ніхто тут нікого не їв, не гриз, не полював. Справа була дуже поважна. Зайці тут були поруч з лисицями, вовки тут були поруч з сернами. І серед всього лісового народу стояла Наталка, тримаючи на руках Івасика.
– А он вепри, – зашепотів хлопчик, щільніше горнучись до Наталки.
– Не бійся, – заспокійливо погладила вона малого. – Зараз ніхто нікого не зачіпає.
Старий Дуб був тут за головного.
– Ми зібралися тут, – сказав він, – щоб судити Бабу Ягу за її нечуване злодійство. Вона порушила наш лісовий закон. Приведіть злочинницю.
Три здоровенних змії, Наталка й не знала, що такі бувають, кинулися виконувати наказ старого Дуба. Запала тиша. Потім почулося виття і плач Баби Яги. А потім з’явилася і вона, скручена по руках і ногах. Баба Яга мимрила якісь закляття, та це ні на кого не діяло.
– Припини, Яго, – гарикнув на неї Дуб. – Ліс забрав у тебе всю твою силу. Останнє твоє злодіяння переповнило наше терпіння. Ти пішла проти нас. Хлопчик наш, лісовий, а ти його…
– Зважили б хоч на мій вік.
– Вік має додавати розуму і доброти. А в тебе чомусь навпаки. Хто може сказати добре слово на її захист?
– Ніхто. Нічого доброго вона нікому не зробила.
– Що будемо робити з нею, браття?
– Вигнати її з нашого лісу. Нехай собі іде, куди хоче.
– Добра рада, та не дуже. Хто це сказав? Це ти, Лосю? Ну, від тебе я такого не сподівався. Вигнати – то не штука. Вигнати зло з нашого лісу – нехай іде до другого лісу? Це не по-братськи. Зі злом треба боротися. Та так, щоб воно вже нікому не могло зашкодити.
– Ой, я бідна! Ой, я нещасна! Найнещасніша в світі Баба Яга!
– Цить! Не скигли! Тоді було скиглити, коли надумала зло чинити.
– Втопити її в озері.
– Так вона не може втопитися.
– Спалити її на вогні.
– Не можемо ми вдаватися до такої жорстокості навіть з такою лиходійкою. Моя рада така: хай Наталка вдарить її гілками верби. Та верба чудодійну має силу. І стане Баба Яга жалючою кропивою. Хоч якась з неї користь буде.
– Ой-ой-ой! Не треба! Не буду!
– Цить! І дякуй, що так з тобою обійшлися.
– Ну і жалитиму я вас! Всіх жалитиму! А тебе, малий, найбільше.
– Але й лікуватимеш. Бо мусиш.
– Верба б’є, не я б’ю.
І зникла Баба Яга. А на її місці виріс величезний кущ жалкої кропиви.
– А тепер моя мова про Наталку, якщо я вже заговорив. Ця жінка проявила свою доброту, не чекаючи ніякої нагороди. Вона не тільки пригріла нашого хлопчика, але й порятувала його від Баби Яги. Тепер ліс перед нею відкриє всі свої скарбниці. Нехай ця жінка ніколи не йде додому з попрожнім кошмком.
Все в лісі стало на свої місця. Ліс заспокоївся і зажив своїм звичним життям: шумів, гудів, співав, тьохкав. А Наталка несла додому свого Івасика, не забувши перед тим поклонитися і подякувати старій Вербі.