– Ти собі як хочеш, а ми не збираємося задарма спину гнути.
– Доки ти тут будеш ясмінь косити, то ми принцесу висватаємо.
– Ну, ви як собі знаєте, а я зостаюся. Гріх допустити, щоб хліб у полі пропав. А принцеса на мене почекає. А як не почекає, то що ж, не судилося.
Хлопці поїхали, а Оверко за роботу взявся.
– Нехай вас шкоринка хліба обминає, – тихо сказала хлопцям в слід польова русалка.
Сім потів зійшло з Оверка. Коса аж дзвеніла в його руках.
– Добре косиш, – захоплено сказала польова Русалка. – Дуже добре.
– А я все добре роблю. А коли не вмію, то й не беруся.
Викосив ячмінь, вижав жито, умився в потічку.
– Ну, пора й мені рушати в дорогу. Чи посватали мої побратими принцесу, чи ні, та я поїду. Як не на своєму весілля погуляю, то бодай на чужому.
– На ось тобі хлібину на дорогу. Заробив. Це не проста хлібина, а щедра. Скільки б ти її не краяв, а вона все ціла буде.
Подякував Оверко, сів на свого коня, що вже таки добряче відпочив, та й далі поїхав. Незчувся, як до лісу добрався. Ще не встиг в ліс в’їхати, а на зустріч Мавка, красуня лісова. В зелених шатах, з розпущеним волоссям, а очі сумні-сумні і заплакані. Оверко відразу її впізнав.
– Ти мавка?
– Так, парубче. Я Мавка.
– Чи це я в казку потрапив? Чи це казка до людей прийшла?
– І те, і друге, парубче. Коли треба рятуватися, то інколи казка у людей порятунку шукає. Отак і зараз. Порятуй мене, козаче. За мною женеться Марище страшне. Хоче мене полонити, силоміць за дружину свою взяти.
– Не бійся, красуне. Я захищу тебе.
А ж тут і Марище страшне на галяву вийшло. Голова закудлана, борода до пояса, а в ній повно реп’яхів начіплялося та маленькі гадючки зависли. Сам собі не позаздрив Оверко, та дівчину мусив боронити.
– То як? – гукнуло Марище.
– Будемо битися чи миритися?
– Яке там миритися! Нехай з тобою чорти миряться. А ми будемо битися. Сиділо б десь у нетрях та нікому живому на очі не потикалося б.
А Марище тільки з вигляду страшне було – а відваги та сміливості не мало ні на гріш. Як махнув Оверко шаблею, то Марище за дерево сховалося. Тільки гадюки засичали в його бороді. Махнув Оверко шаблею вдруге – Марище в чагарях присіло, а гадюки з його бороди повтікали. Махнув утретє – воно й попросилося, бо всіх лякало тільки виглядом своїм, а насправді було жалюгідне і полохливе.
– Не хочу я, козаче, з тобою битися. Давай миритися. Заберай собі дівку, а мене відпусти з миром. Бо жодна дівка, навіть найкраща, не вартує того, щоб за неї накладати життям.
– Ну, гляди мені. Сиди тихо і не лякай дівчат.
Подякувала Мавка хлопцеві і тихо сказала:
– Була б я твоєю судженою, та іншу пару вготувала тобі доля. Інша дівчина на тебе чекає. Поспішай, козаче, щоб другому вона не дісталася, бо був би жаль. бо доля долею, а люди… Вони, знаєш, інколи можуть і долю в глухий кут загнати. Стерегтися треба не злої долі, а недобрих людей. А щоб ти жалю на мене не мав, що затримала тебе в дорозі, подарую я тобі… Чекай, отут у дуплі…Ось. Це весільне вбрання, гідне самого принца. Ти обшмульгався в дорозі. Як в такому вигляді перед принсесою станеш? Це вбрання дідусь-лісовик приготував для мого обранця. Та… Не судилося поки що. А як зайдеться до мого весілля, то дідусь для мого судженого друге вбрання придумає. Він у мене такий. Носи та згадуй мене. Щастя тобі і добра.
Вже Оверко й на коня сів, та мавка спинила його.
– Чекай. Згадала. Є у мене ще одна цікава річ. Тобі вона не зайва буде.
Опустила руку в дупло і дістала щось загорнуте у великий берестовий листок. Розгорнула.
– Бачиш? Бурштинова застібка. Нічого особливого. Та вона вміє попереджати про небезпеку. Коли побачиш, що вона потемніла, то так і знай: твоєму життю загрожує небезпека. А тепер прощай.
От проїхав Оверко верству, проїхав другу, а на третій верстві пастушка малого здибає. Худе, обірване хлоп’я вівці пасе. Під’їхав Оверко до хлопчика та й питає:
– А скажи-но мені, хлопче, чи правильно я їду до королівського палацу?
– Правильно.
– А чи далеко ще їхати?
– Та ні. Вже зовсім близько. Виїдеш он на той горбок – сам побачиш. Тільки може б ти поки-що не їхав туди, лицарю.
– Ти так би радив? А чому, розумнику?
– Бо в палаці зараз скрута. Там небезпечно.