Загадки принцеси Зореслави

В одному селі жив та був собі парубок Оверко. Всім хлопець взяв: і вродою, і силою, і розумом. Орав, сіяв, косив, молотив, – словом, ніякої роботи не боявся. Ріс той Оверко на маминих піснях та на бабусиних казках. Часто парубки між собою своїми парубочими секретами ділилися: хто кого сватати буде. Всі говорили, дівчат хвалили та гудили, а Оверко мовчав.
– А чого ти, Оверку, відмовчуєшся, наче ти ніколи й женитися не збираєшся?
– Чому не збираюся? Ще мій час не прийшов. Прийде час – оженюся. А мовчу я тому, що судилося мені одружитися з принцесою.
Хлопці зареготали.
– Таке вигадав! З принцесою! Та у нас тут ні королів, ні принцес нема.
– У нас, ясна річ, нема. Та світ широкий. Може десь і є.
– А ви, хлопці, даремно смієтеся, – зауважив Оверків побратим Сидір. – Кожна дівчина, коли її любиш, принцесою стає. От Оверко й…
– Ні, хлопці. Я вам про те ніколи не казав, але моя бабуся ворожкою була. Таку долю вона мені наворожила.
– Ти, мій онучку, – казала, – неодмінно на принцесі женишся. Мороки матимеш без ліку, та, що суджено, того конем не об’їдеш. І хоч я на чаклунстві трохи знаюся, не можу твою долю від тебе відвернути.

Притихли хлопці. Слухають, дивуються. Нарешті котрийсь сказав:
– Я ще з дитинства пам’ятаю. Твоя бабуся майстриня була казки розказувати. Бувало таку казку розкаже, що потім цілий день ходиш заморочений, а вночі казкові сни сняться. От бабуся твоя, хай з Богом спочиває, своїми казками й тебе заморочила.
– Ні, хлопці, то не казка була. То моя доля. Її моя бабуся бачила.
Нарешті Сидір спитав:
– Тоді ти, Оверку, королем станеш чи як?
– Яке там! Королем! Таке сказав! Я королювати не вмію. Я з роду-віку в полі робив, а ще чумакував. Якби так прийшлося, то на шаблях бився б чи з пістоля стріляв би. Один старий козак всього мене навчив, усієї премудрості бою.
– То навіщо тобі та принцеса?
– А якщо так мені на роду написано?
– Все це дурня, Оверку. Бабусині казки. Кожна бабуся любить свого онука – ото й вигадує для нього всякі химери. Мовляв, він у мене не такий, як інші.
– І що ж ти, Оверку, будеш робити зі своєю принцесою? Вона ж нічого не вміє.
– Навчиться, якщо захоче.
– Так ще ж треба, щоб вона захотіла.
– Треба.
– Оверко буде вчити свою принцесу хату мести, кужіль прясти, їсти варити та в полі робити.
– Не смішися, Оверку. Бери собі звичайну дівчину та й живи, як всі люди.
– Коли ж судилося мені взяти принцесу.
Посміялися хлопці та й розійшлися. Тільки Оверкові не до сміху було. Готував себе хлопець до далекої дороги та всіляких труднощів, що в дорозі могли його спіткати.
– Таке маю лихо, – біткалася Оверкова мати. – Баби давно вже нема, а химери її зосталися. Баба може й пожартувала собі, а Оверко взяв те до голови та й мудрує тепер, де ту принцесу шукати.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

one × two =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.