А тим часом зібралися чотири вітри у батьків на великій чорній хмарі. Сиділи, клекотіли, розмову вели. Тільки Вітрика не було. Та ніхто за ним і не питав.
– Що ж, братове, – сказав Північний вітер, – треба нам миритися. Бо нема вже нам чого битися. Нема вже нашої красуні.
– Нема? – здивувався чи засмутився Східний Вітер. – А де ж вона?
– Ми з Південним Вітром билися за неї над холодним морем. Розсердився я та й випустив її зі своїх обіймів. Вона і впала у воду. Отут і кінець нашим суперечкам.
– Шкода дівчини, – зітхнув Східний Вітер.
– Така гарна була.
– То може й добре, що так все закінчилося. Не гоже нам, вітрам, із-за красуні сваритися.
– Чекай-но, брате Північний Вітер, – розважливо сказав Західний Вітер. – Коли це було?
– Це було… З тиждень тому. Так, рівно тиждень.
– То я можу вам сказати, що не пізніше як учора, я її бачив.
– Бачив? Де?
– У неї вдома. Вона прала хустки і сорочки. Я ще їй сушити помагав.
– То може це не вона була? Може це була інша дівчина?
– Таке сказали! Хіба ж її я не знаю? Сам за неї готовий був битися. Вона це була. Ще й пісеньку про Вітрика співала. Як там? Зараз згадаю…
Вітрику любий,
Де б ти не був,
Повернись до мене, щоб не забув.
Як не повернешся,
Зів’яну від жалю
Бо я тебе, Вітрику,
Щиро люблю.
– Ти диви! Знову той Вітрик! А може це вона не про Вітрика співала, а про мене? – загув Північний Вітер.
– Яке там про тебе! Про Вітрика вона співала.
– Дівчина скорше про мене співала б, як про тебе, Північний Вітре, – надувся Південний Вітер. – Моє тепло і мої квіти їй сподобалися.
– Про тебе? Якби не так!
І знову Північний і Південний Вітри готові були почати бійку. Та батько Буран дмухнув на них, а Західний Вітер покропив їх дощиком – вони й погамувалися.
– До голови ніяк не прийде: як вона врятувалася?
– А може Вітрик?
– Та яке там! Де там йому! Сили забракло б.
– А коли любов?
– У Вітрика? Любов? Хлопчисько він ще. Ні, що там не кажіть, а треба нам перед нею чоритьом стати. Як почнемо бійку, вона й зрозуміє, хто з нас сильніший. Того й обере.
– Такі створіння не завжди силу цінують. Хіба ти ще в тому не переконався? Вони ніжності хочуть.
– А спробуємо – то й побачимо, – наїжачився Північний Вітер.
– Ти вже пробував. І що з того вийшло? – хотів угамувати брата Південний Вітер. Та Північний вітер тільки дужче розходився.
– Ви собі як хочете, а я ще раз спробую. А краще було б всім чотирьом! Перед красунею! Нехай би побачила, які ми дужі, які ми хоробрі.
На тому й порішили. А вітрам що? Їм би тільки битися. Та вирішили трохи відкласти, бо у кожного з них пильні справи були.