І Північний Вітер підхопив дівчину, обняв її своїми крижаними крилами та й поніс аж попід хмари.
– Вітрику, любий, рятуй мене, – крикнула дівчина та й зімліла чи то від холоду, чи від страху. Маленький Вітрик все це чув і бачив. Та що він міг зробити проти свого дужого брата? У розпачі він полетів до своєї мами Бурі і став просити, не витираючи сліз, щоб вона допомогла йому врятувати дівчину. Та мама тільки посміхалася.
– Дурненький ти, Вітрику. Маленький – то й дурненький. Малий ти ще дівчатами перейматися. Овва! Горе яке! Дівчину Північний Вітер поніс! Нема чого тим журитися. На світі так багато гарних дівчат. Не буде Галя – буде другая.
– Не Галя, а Марічка, – плакав Вітрик. – Другої такої на світі нема.
– Галя чи Марічка… Яка різниця? Просто так в народі кажуть.
Впав Вітрик навколішки перед батьком.
– Хоч ти, батечку, пожалій мене. Порятуй мою дівчину.
Та батько тільки холодом дихнув.
– Я й сам в молодості бешкетувати любив. Тому я в бешкети синів не втручаюся. Не біда, малий. Минеться. Доля вітрів легковажна, як самі вітри. Другу дівчину собі знайдеш. Біди в тому нема. А зараз не заваджай мені. Я відпочиваю. Завтра лечу до людей. Роботи буде – ого скільки.
Та й окутався туманом.
«Що робити? – гарячково думав Вітрик. – Дівчину рятувати треба вже, негайно, бо інакше вона загине».
Розумів, що до Західного і Східного Вітрів нічого летіти.в Вони не допоможуть.
«Полечу-но я до Південного вітру. Тільки він може змагатися з Північним вітром».
– Брате Південний Вітре, – став благати. – Допоможи мені. Мою дівчину вхопив Північний вітер та й поніс у свої крижані володіння. Вона не витримає його крижаного холоду. Вона загине.