– Хто ж знівечив таку красу? Хіба можна? Всі ці квіти могли б цвісти в парках, в садках і на квітниках. Вони тішили б чиєсь око і чиюсь душу.
Та й заплакала. Тут і вигулькнув палючий Південний Вітер, що принишк неподалік.
– Це я, красуне, приніс для тебе ці квіти і помаранчі. Ступи, кохана, на цей квітковий килим, а я помилуюся, як це гарно. Скуштуй помаранчі. Це для тебе. Коли станеш моєю дружиною, кожного дня ходитимеш по квітковому килимі і досхочу їстимеш найкращі помаранчі.
– Дякую тобі, Південний Вітре. Але не можу я стати на квітковий килим. Квіти ще живі. Та їм судилося загинути, зів’янути. Жити їм зосталося зовсім недовго. А вони ще могли цвісти і тішити людей. Мені було б достатньо букет квітів, всього лише букет, і кілька помаранчів.
– Стань моєю дружиною. Ти однак мусиш обрати когось з нас чотирьох. Мої брати просто так від тебе не відступляться. То обери вже краще мене. Я можу бути і ніжним, і голубливим, а можу бути і палким, і дужим. А головне – я вмію цінувати красу.
– Не вмієш ти цінувати красу, бо інакше б ти стільки квітів не знівечив би. Однак… Я дякую тобі, Південний вітре. Як би мені довелося вибирати когось з вітрів, то я обрала б юного Вітрика. Він по-справжньому ніжний та голубливий. Він ніколи не знівечив би стільки квітів і помаранчів. Навіть заради мене.
– Та він же малий і слабкий. Сказано: не вітер, а Вітрик.
– Це мені в ньому і подобається. Мені не треба вітряки крутити. Я не маю вітряків. Я люблю Вітрика. Він між вами найкращий.
Розсердився Південний Вітер та й полетів скаржитися братам на примхливу дівчину.
Посміявся Північний Вітер над своїм Південним братом.
«Я дужий, – думав він. – Що мої брати супроти мене? Я дужчий від всіх. Дівчина відразу те зрозуміє і скориться мені. Бо як же може бути інакше?»
Прокинулася Марічка вранці – а на дворі сніг випав.
– Ой, що ж це? – жахнулася дівчина. – Адже зараз літо. Звідки взявся сніг? Квіти мої пропали. Та й на городах все. І в садках…
А Північному Вітру дуже хотілося похизуватися перед дівчиною.
– То я таке зробив. Бачиш, який я дужий? Стань моєю дружиною – і я замчу тебе на далеку північ, де сніг і вічна крига.
– Лети геть, негіднику. Ти наробив стільки шкоди. Я не люблю холоду і бачити тебе не хочу.
– А-а, не хочеш? Мене? Північного Вітра? Я однак візьму тебе за дружину. Серед снігів і криги ми відсвяткуємо наше весілля. На ньому будуть найлютіші морози, хуги і сніговиці. Ти будеш сніговою королевою.
– Ні, ні! Я не хочу!
– А тебе ніхто не питає. Ти мені подобаєшся – і того досить.