– Авжеж, Оленка.
– А кому ж я маю дякувати за такий гарненький подарунок? Дівчинка знову задзвеніла сміхом:
– Новому року. Це він сьогодні подарунки розносить.
– А ти Снігуронька?
– Ні, не зовсім… Я крижана. Хіба це має якесь значення?
– Звичайно ж ні… Але якщо ти крижана, то… ти ж можеш, певно, розтанути?..
– Ну це не обов’язково. Я можу розтанути тільки навесні, а до неї ще дуже далеко.
– Значить, ти не назавжди? – посмутніла тітка Настя.
– Цього я ще не знаю. Я лише знаю, що можу розтанути навесні.
– Я б цього дуже не хотіла.
– Я також. Але це вже від мене не залежить.
– А від кого?
– Не знаю… Очевидно від казки і мабуть від вас.
– Ну, якщо від мене, тоді ти ніколи не розтанеш. Дівчинка засміялася.
– А в кімнаті ти не можеш розтанути?
– У кімнаті – ні. Я ж не просто собі крига, я ж жива, отож не хвилюйтеся даремно. А зараз я страшенно хочу їсти.
– А що ж їдять крижані дівчатка?
– А те саме, що й звичайні. Окрім гарячого. Навіщо ризикувати?
Тітка Настя кинулася частувати свою гостю, чи то пак, доньку: канапки, тістечка,