ТЕТЯНА КЛУБОК

ПОЛОНЯНКА СТОЛІТЬ

Радіоп’єса

Містерія чи казка

 

 

 

Дійові особи:

Дівчина, Маруся;

Бабуся, ворожка;

Голос кобзаря;

Потаємний шепіт;

Жіночий голос;

Дід, мольфар Михайло;

Левко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Автор: Дівчина сидить під яблунею і вишиває. Вона схилилася над вишиттям і не бачить, що з-за дерева за нею спостерігає старенька бабуся.

 

Дівчина (співає):

Зелененький барвіночку,

Стелися ще нижче,

А ти, милий чорнобривий,

Присунься ще ближче.

Ще, ще, ще, ще, ще ближче…

 

Автор: З-за дерева виходить бабуся.

Бабуся: Добрий день тобі, дівчино.

Дівчина: Ой! Доброго здоров’я і вам, бабусю. Як ви мене налякали.

Бабуся: Чого ж ти, дитино, злякалася?

Дівчина: Не знаю. Від несподіванки мабуть.

Бабуся (дивиться на вишиття): Рушник… Весільний, мабуть?

Дівчина: Так. У нас кажуть, що кожна молода має сама собі весільний рушник вишити.

 Бабуся: Так, так… І я колись вишивала. Гай-гай… Давно це було… Рушник можна вишити, а долю не вишиєш… Ти – Маруся. Правда?

Дівчина: Так, Маруся. А звідки ви знаєте?

Бабуся: О, дитино, я багато чого знаю. Я – ворожка.

Дівчина: Ой!

Ворожка: Ти хочеш знати свою долю?

Маруся: Ой, дуже хочу.

Ворожка: Тоді приходь сьогодні опівночі до річки – і знатимеш. Тільки нікому нічого не кажи, бо ворожіння пропаде.

Маруся: Але ж опівночі – це страшно.

Ворожка: А чого тобі боятися? Татари тепер не нападають, та й розбійники у вашому краю, либонь, не водяться.

Маруся: Та не водяться, однак страшно. А чому ви, бабусю, про татар згадали?

Ворожка: Та було колись… То ти прийдеш?

Маруся: Прийду.

Ворожка: Тільки, щоб нікому.

Маруся: Та добре вже. Нікому.

 

(Притишено чути пісню кобзаря)