ДОЩІ У ЛЬВОВІ
Дощі… Дощі… Дощі ідуть у Львові,
Спокійні, тихі, затяжні дощі.
Дощі у кожнім жесті, в кожнім слові.
Втомилися дерева і кущі.
І люди, й парасольки потомились,
А про серця вже що і говорить…
Здається, землю всю скупали – змили,
І вже ніде нічого не горить.
І небо стало каламутно-сивим,
Втомився вже мовчати горобець…
Нема зупину хмарам тим плаксивим.
Де тим дощам початок чи кінець?..
Дощі у Львові. Це таке звичайне:
Заплакані будинки і авто…
А може в них якась магічна тайна,
Та ще її не розгадав ніхто…
Львову
І знов мене стрічає Львів.
Пливе потік минулих днів,
І знов у спогаді ожив
Років минулих дивний спів.
Прожиті згадую часи.
Наш Стрийський парк – вінок краси,
Дзвінкі львів’янок голоси
І ніжність свіжої роси.
Ця прохолода вечорів…
Знайомий шум…
Мій рідний Львів,
Як радо ти мене зустрів,
Колиска щастя світлих днів.
Мій Стрийський парк мене віта,
І мила осінь золота
Усмішку вабить на уста…
Змінився Львів, і я не та.
Мій Львове, знов з тобою я.
І знову молодість моя
Тебе вітатиме щодня.
Невже це ти, красо моя?
про тебе мріяла, мій Лвів.
Я ждала тихих вечорів,
В осінні дні – весняних днів…
Я знов збудила в серці спів.
Я знов співатиму тобі
Про щастя днів. про дивні дні.
І знову скажеш ти мені:
“Повір весні, корись весні!”
Я вірю їй, я корюсь їй;
І ти зі мною молодій.
Живучу силу й подих мрій
Я бачу у весні твоїй.
Я ждала тихих вечорів,
В осінні дні – весняних днів…
Я знов збудила в серці спів.
Я знов співатиму тобі
Про щастя дні, про дивні дні.
І знову скажеш ти мені:
«Повір весні, корись весні!»
Я вірю їй, я корюсь їй;
І ти зі мною молодій.
Живучу силу й подих мрій
Я бачу у весні твоїй.
ОСІНЬ ВЖЕ ХОДИТЬ ПО ЛЬВОВУ
Осінь вже ходить по Львову
І павутиння снує.
Хочеш промовити слово
Гордість тобі не дає.
Осінь сміється дощами,
Листя зрива без жалю…
Ми вже давно попрощались –
Я ж тебе й досі люблю
Осінь виходить з туману,
Сіє краплинки дощу.
Хочеш, я казкою стану,
Хочеш у вирій злечу…
Тільки не треба печалі,
Тільки не треба жалю…
Ми вже давно попрощались –
Я ж тебе все ще люблю.
Щуляться з холоду квіти,
Вже на підході зима…
Буду одна я радіти
І сумувати сама.
Слово мелодії просить,
Пісня без сліз і жалю.
Просто – за вікнами осінь,
Просто – тебе я люблю.
ГАЛИЧАНКА
Ходили споконвіку галичани
По тій своїй, по галицькій землі.
Любили землю і дітей навчали
Плекати і леліяти її.
І виростали покоління нові.
І знали те, чого не знали ми,
Росли в надії, вірі і любові
І завжди залишалися людьми.
Йду по землі, неначе королева
І гордість в мою душу проника,
Бо маю я прекрасне місто Лева,
Бо маю я Шашкевича й Франка.
У душу тепло проситься веснянка,
І пісню ту відлунюють гаї.
Співає десь на світі галичанка –
І стоячи всі слухають її.
Земля цвіте по-іншому щоранку –
І незнищенний її гордий дух…
Побачиш нашу славну галичанку –
І скинеш перед нею капелюх.