Вертай до Львова

Ти так любив

наш древній Львів,

вузенькі вулички його

і прохолоду вечорів.

Ти так любив.

І все згубив…

Кудись подався у світи

і загубився там десь ти.

А Львів стоїть

серед століть…

Зорею приспані вогні

і Крушельницької пісні.

І Білозіра…

А ти не вірив.

Як ти без Львова проживеш?

Без його вулиць, його веж?..

Вертай до Львова.

Гора Замкова

і всі львів’янки чарівні,

і князь Данило на коні,

князь чи король?..

Тут стільки доль…

І всі в одну переплелись:

ті, що тепер, ті, що колись…

А Львів живе!

Старе й нове

переплелось в його житті.

Дороги грішні і святі

ведуть до Львова.

Синь вечорова…

І ритм сучасний запальний,

і дзвін бандурної струни,

і рідна мова.

Вертай до Львова.

Бо тут історія сама,

бо тут всі друзі, лиш нема

тебе одного.

Чи не одного?..

Ти повернись, як блудний син,

і на колінах попроси:

“Прости, мій Львове,

моя любове!”

І посміхнуться леви враз,

і дорогий король чи князь

протягне руку

через розлуку…

Суцвіття вуличок тісних.

Ти тут ходив, ти ріс на них…

Тут тінь казкова…

Вертай до Львова.

 

 

Про львів’янок

Спішать львів’янки,

не мають часу.

Ви не дивіться

услід їм ласо.

З них кожна має

проблем багато,

бо незабаром

Різдвяні свята.

Тож не дивіться

їм вслід лукаво.

Лише турботи

в очах ласкавих.

Нема їм часу

на відпочинок:

на них чекає

Галицький ринок.

Галицький ринок,

ринок Південний,

їм не до тебе

і не до мене.

От коли хочеш,

приходь на свята –

з них кожна вміє

гостей прийняти.

В святочній сукні,

краса у кожній,

всі недоступні

і всі вельможні.

Дивитись будуть

заморські гості,

а іноземки

луснуть від злості.

Наші львів’янки

всі працьовиті,

нема їм рівні

у всьому світі.

Кожна вродлива,

кожна чарівна,

чи то князівна,

чи королівна.

І начувайся

їй в око впасти:

женитись мусиш

або пропасти.

Таку вже силу

львів’янка має:

кого кохає,

не відпускає.

 

 

Пісня про Львів

 

Місто моє ясночоле,

Подих захоплень і мрій,

Тебе не забуду ніколи,

Львове оновлений мій.

 

В якій не була б я дорозі,

В якім не була б я краю,

Місто моє у тривозі

За долю бентежну мою.

 

Стою на львівськім бруку –

Тепло його серце пройма.

Тут вперше міцну мені руку

Подав ти, немов жартома.

 

Місто моє світанкове –

Добрий мій затишний дім.

Ходить тут слово Франкове

Поруч з безсмертям своїм.

 

Звечора і аж до ранку

Час тут іде навпаки.

А на Високому Замку

Сплять відшумілі віки.

 

Стою на львівськім бруку –

Тепло його серце пройма.

Не вірю я в нашу розлуку,

Бо кращого міста нема.