Солов’їний сезон

 

Вже солов’ї відкрили свій сезон.

Такий закон чи солов’їний подвиг.

Я мовчки відчиняю свій балкон

І слухаю, затамувавши подих.

Стояла ніч безвітряна і тиха.

Безхатченки кудись собі пішли.

От тільки б не було на світі лиха.

Аби лиш люди в злагоді жили.

А солов’ї так голосно лящали,

Аж весна заснути не могла.

Ми з тобою щойно попрощались,

А мені забракло вже тепла.

Набираю номер телефону.

– Ало! Ало! Ти чуєш? Солов’ї!

По якомусь дивному закону

Я читаю помисли твої.

Серце в грудях б’ється, мов шалене.

Весни посміхаються мені.

Солов’ї співають лиш для мене.

Лиш для мене їхні всі пісні.

 

 

Долюби

 

Долюби мене наостанку,

Доцілуй мої спраглі губи.

Я не схожа на ту Тетянку,

Що колись шепотіла «любий…»

Ну то й що з того, що не схожа?

Вже ж і ти парубок не колишній.

Відцвіла наша пишна рожа,

Облетів давно цвіт із вишні.

Долюби мене цвітом білим,

Докажи мені слів оману.

Я не зватиму тебе милим,

Та любити не перестану.

 

 

Візьми у сни

 

Мрією моєю стань,

Єдиною на все життя.

Не треба твоїх зізнань.

Я не вірю в твої почуття.

Піснею моєю будь,

Найкращою з моїх пісень.

Забудь або не  забудь,

Люби хоч мить, а хоч день.

Розум застережно спить,

А серце слухати не слід.

Минеться, переболить

Десь там аж на схилі літ…

А може й не переболить,

Осяде смутком на душі,

Та це була найкраща мить,

Її забути не спіши.

Заздрю інколи собі.

Таке не кожному дано.

Якщо байдужа я тобі,

То викинь спогад за вікно.

Казкою моєю будь,

Розказаною восени.

Як осоружна, то забудь,

Як люба, то візьми у сни.

 

 

Пригорни, озовись…

 

Виринають слова

І уривки пісень…

Я жива! Я жива!

Ще хоч мить, ще хоч день!

Виринає любов,

Що і досі болить.

Хай живе без оков

Ще хоч день, ще хоч мить.

Не дивися

На мої посивілі скроні.

Не журися,

Що у мене рятунку нема.

Ми з тобою

Ще не зовсім таки безборонні.

Щойно осінь,

А ще прийде колись і зима.

 

То не плач, то не спів,

То сумне каяття.

Не шкодуй мені слів,

Їх надбало життя.

Розгубили ми дні,

Розгубили слова,

А лююбов, як пісні,

Ще жива, ще жива.

Шепіт вітру

Заблукав у багрянім листі.

Спів пташини,

Той самотній розгублений спів.

Ми з тобою,

Наче діти маленькі в колисці,

Знають, вірять,

Але їм так бракує слів.

 

Пригорни, озовись,

На роки не зважай,

Як було це колись,

Не забув, пригадай.

І гіркі полини,

І м’які спориші…

Що було – не спливло,

Залишилось в душі.

Не журися,

Не сумуй, не тужи за весною.

Ми з тобою,

Наче лебеді білі, удвох.

Як же добре,

Що з тобою я, а ти зі мною,

А все інше

Подарує нам добрий наш Бог.