ЗІЙТИ ЗІ СЦЕНИ

Знов готує осінь для мене

В подарунок листки пожовклі.

Треба вчасно зійти зі сцени,

Доки оплески ще не змовкли.

Тобі скажуть: «Не маєш рації»,

Та своє у кожного право.

Доки оплески і овації,

Доки в залі лунає «Браво».

Лицемірних похвал не сприймаєш,

Добре знаєш:  вони нещирі.

Дякуй долі за те, що маєш,

І крутись у життєвім вирі.

Все сьогодні цвіте для мене.

Посміхається місто Лева.

Треба вчасно зійти зі сцени,

Доки ти ще тут королева.

Хоч не хочеться, але треба.

Заховай свій смуток у квіти.

Є ще сонце і є ще небо,

Є сміятись чому й радіти.

Посміхнися, немов царівна,

І махни на прощання рукою.

Ти ще гарна, ти ще чарівна.

Хай тебе пам’ятають такою.

 

 

КИЦЯ ЧЕПУРИТЬСЯ

 

Наша киця чепуриться

Біля дзеркала два дні.

Дуже хоче наша киця

Покататись на коні.

Ми її візьмем з собою,

Як поїдем з татусем.

Покатаємо по полю

Та й додому принесем.

Тільки матінка свариться:

– Все це вигадки твої.

Наша киця чепуриться,

Бо у гості ждуть її.

Ще не бачила такого,

Ще такого не було,

Щоби кицю везли верхи

Чи у поле, чи в село.

Може так перелякатись,

Що й додому не прийде.

Буде дряпатись, кусатись.

Потім хто її знайде ?

Фантазер ти – річ відома.

Ну і далі фантазуй.

Ми лишаємося вдома,

Ти ж собі подорожуй.

Хоч на возі, хоч на санях,

А хоч верхи на коні.

Не до смаку та мандрівка

Ані киці, ні мені.

 

 

МУХА

 

Це було дуже давно.

Влетіла до хати в вікно

Велика муха – пльоткарка та брехуха.

Летіла та гуділа,

Ніби до всього їй діло.

– У господаря віз без коліс.

А Максимко на грушу заліз.

Сусідські кури у шкоді

На нашому городі.

Господиня ноги мила,

Курку набила,

Глечик розбила.

У господаря коса неклепана,

А ще в нього сапа негострена.

Раптом хтось загукав: – Ось вона !

Хлоп – і мухи нема,

Щоб не кричала дарма.

А може б і досі жила,

Якби мудріша була.

 

 

2011 рік.

 

 

Прозріння

Очевидно за моє терпіння

Бог сліпій мені послав прозріння…

То нічого, що не бачать очі –

Серце в грудях б’ється і тріпоче,

Ніби пташка, піймана у сіті.

Не одна я у великім світі.

Є у мене світлобарви слова,

Є у мене пісня колискова,

Є земля, що гріє босі ноги,

Є поразки, є і перемоги.

Є і друзі, і коханий в мене,

І сини – як пагілля зелене.

Є життя, а що не бачать очі…

То не кожен має те, що хоче.

Кожен щось знаходить, щось втрачає –

Нам завжди чогось не вистачає.

 

 

З  РОСИ  Й  З  ВОДИ

З роси й з води Вам, дорогі львів’яни.

Нехай святиться рідний ваш поріг.

Я вірю в те, що кращий час настане,

Бо мій народ зміцнів і переміг.

Як після ночі день новий зоріє,

А після дня настане знову ніч,

Хай з попелу відродиться й змужніє

Козацька наша Запорізька Січ.

З правіку ми справдешні Українці.

В оселях наших завше хліб і сіль.

Нехай приходять друзями чужинці.

Ми їх покличем в гості звідусіль.

Нехай піснями виповниться хата,

І кожен хай по-своєму співа.

Коли ти брат, зустрінемо, як брата.

Коли ти ворог, матимеш сповна.

З роси й з води Вам, любі Українці,

Від берегів і Ворскли, і Дніпра.

Ми тут не зайди, ми тут не чужинці.

Пошли нам, Боже, щастя і добра.

 

 

БАНАЛЬНО ПРОСТО

Ой, зелений, мій зелений світе,

я в тобі кохаюся давно,

хоч для мене зовсім вже не світить

мамине заплакане вікно.

Мами вже нема, нема вже й хати.

Зустрічі  така печальна мить.

І не заскриплять ворота зняті,

зрубана верба не зашумить.

Стала на занедбанім подвір’ю,

і проходять втомлені роки.

Я, либонь, сама у те не вірю,

що не зорить мама з-під руки.

Я прийшла, володарка чи гостя,

того я не знаю вже й сама.

Все так просто, все банально просто:

я прийшла, а дому вже нема…