Лякальний бізнес

Ця новина миттю облетіла весь ліс. Сорока на хвості її рознесла, а потім дятел азбукою морзе відстукав: небачена новина! Нечувана новина! Баба Яга одержала в подарунок мобільний телефон. Хто його їй подарував, не знаю, то й брехати не буду. Знаю тільки, що втіхи було – аж буря у лісі знялася. Перший, хто їй зателефонував, був Бабай.

• Привіт, стара.
• Сам ти старий.
• І я старий. То правда. Куди від того дінешся?
• Ні, почекай. Ну яка я стара? Мені ще й чотирьохсот нема. А ти – стара! Для Баби Яги це ще не вік.
• Ну добре, добре. Не буду. Хочеш бути молодою, то будь.
• Скажи краще, як ти дізнався, що у мене є телефон.
• Сорока на хвості принесла.
• Так я й знала. От скрекотуха!
• А хіба ж це таємниця?
• Та ні. Чому ж? Нехай дзвонять, кому треба.
• А кому не треба?
• Теж нехай дзвонять. Отакі пройди, як ти.
• І за що ти мене весь час ображаєш?
• Це не образа, це комплімент. До речі. А що ти хотів? Просто так чи по ділу?
• І просто так, і по ділу. Нам з тобою зустрітися треба.
• Пізно, голубе. Років триста тому треба було мені здибанку призначати.
• Так ти ж тоді телефону не мала.
• Не мала. То правда. А що ти хотів?
• Давай зустрінемось. Ну хоча б …на Лисій горі. По ділу. Поговорити треба.
• На Лисій горі? Нічого розумнішого ти не придумав? А як я доберуся на ту Лису гору?
• Ну… прилети на чому-небудь. Хіба тобі первина?
• Ага! Розумний який! Прилети! Помело зламалося, ступа з ладу вийшла, шашіль її доїдає.
• Тоді на лопаті чи на кочерзі.
• Нема.
• Тоді прийди пішки.
• Пішки? На Лису гору? У моєму віці?
• Ти ж кажеш, що ще молода.
• Ну, так. Але на Лису гору? Давай вже краще говорити по телефону. Які там у нас таємниці? Їх і так вже давно весь ліс знає.
• Та я хотів про наше життя поговорити.
• Хіба ж то життя? Що про нього говорити?

Баба Яга захлипала.

• Мною давно вже дітей не лякають. А скажи дітям про Бабу Ягу. Що скажуть? « Вигадка, – скажуть.- Нема Баби Яги і не було ніколи». А я ж була. І є. І буду. Хоча… була у мене хатинка на курячих лапках. Ти знаєш. І всі те знають. А тепер що? Які там лапки! Їх давно лисиці покрали, а других ніде взяти, і тепер моя хатинка ні до кого не обертається: ні до лісу, ні до мене. Нікому за мене заступитися. Чорний ворон запив, чорний кіт загуляв, а Чахлику й байдуже. А дехто ще й тішиться з моїх бід.
• Нехай, – кажуть. – Так їй і треба.

Триста п’ятдесят літ я була Бабою Ягою. Жодна казка без мене не обходилася. А тепер що? Ні пенсії, ні зарплати. Є у мене один зуб, та й той болить. І нема за що фаніган купити. Дожилася! А Чахлик що? Кажуть, фірму якусь відкрив та й живе собі.

• От і я про те ж. Давай свій бізнес відкривати. Бо пропадемо.
• Бізнес! І де ти слів таких навчився?
• Навчишся ворожити, як нема що в писок вложити.
• Бізнес! Багато грошей маєш? Бо який бізнес без грошей? Бо у мене ні шеляга. Жодна казка скарбів мені не принесла.
• Поки що спробуємо без грошей.
• А який же ми бізнес відкриємо?
• Як який? Лякальний.
• Лякальний? А хіба такий є?
• В тому то й штука, що нема. Навіщо відкривати те, що вже є?
• І кого ми будемо… лякати?
• Як кого? Туристів. Та ще треба, щоб вони за те нам гроші платили.
• Ти думаєш, у нас вийде?
• А чого б мало не вийти? Туристи подумають,що ми артисти, а ми справжнісінькі! У тому весь фокус. Їм таке і до голови не прийде.
• Що ж, давай спробуємо.

 

Туристи щойно побували в замку. Екскурсія була цікава. Ще мали намір зайти недалеко у ліс. Всі захоплені, обмінюються враженнями. Аж раптом на узліссі виходять їм назустріч Баба Яга і Бабай. Серед туристів пожвавлення. Вони у захваті.

• Ти диви! Придумали ж таке!
• Як справжні!
• А ми і є справжні.

Ніхто в таке не повірив.

• І де вони артистів таких знайшли?
• Підібрали.
• Ти диви, диви! У Баби Яги один зуб!
• Загримували!
• Хіба можна так загримувати?
• Видно, що можна. Не викликали ж вони з казки справжню Бабу Ягу.
• А чому б і ні? Могли викликати.
• Панове туристи, всього по десять гривень з глядача. На утримання нашого маленького театру. Це ж не багато, правда? І я так думаю.

Хтось розгубився, хтось вже дзвонив Чахлику. Виступ Баби Яги і Бабая не був передбачений планом. Але ті вже зібрали гроші та й зникли. І ніхто до ладу не міг сказати, звідки вони з’явилися і куди зникли.

            Коли Чахлику подзвонили, що перед їхніми туристами виступали якісь непланові артисти чи пройдисвіти, Чахлик розхвилювався не на жарт. Ясна річ, ніякі інфаркти чи інсульти йому не загрожували. Ви пам’ятаєте, Чахлик був невмирущий. Але він так занепокоївся, що аж самому страшно стало.

• Ну хто б це міг бути? Хто? І чому без мого відома? Я ж таки директор фірми. А головне – я не знаю хто. А головне – хтось явно наживається на моїй фірмі, а я з того нічого не маю. Це найприкріше. І їх ніяк не можна піймати. Перестрінуть туристів, покажуть їм кілька сценок, зберуть гроші і зникають. Жуліки якісь. Фокусники. І не вгадаєш, де і коли вони знову вигулькнуть. Ні, погоди вони мені не псують. Навпаки, зробили нашій фірмі рекламу. Всі про них тільки й говорять.
• Як справжні, – кажуть. Але ж і я мушу щось мати від їхнього заробітку. Це ж моя фірма.

Довелося бідному Чахлику особисто супроводжувати своїх туристів на екскурсію. І не хотілося, дуже не хотілося, а довелося.

• А що робити? – скаржився, – коли ні на кого покластися не можна.

Одну групу провів, другу групу провів – нема нікого. От халепа. Невже він даремно плуганився за тими туристами? Ні, не даремно. «Артисти» таки з’явилися. І Чахлик їх відразу впізнав.

«Ах, голодранці! Так от як ви придумали! Ну постривайте! Це вам так не минеться. Не на того напали».

Та поки Чахлик відводив очі туристам, не міг же він отак при всіх влаштувати сцену, поки люб’язно посміхався, Баба Яга і Бабай зникли, начке їх і не було.

«Ну почекай, стара карго, доберуся я до тебе. Добре, що я знаю, де вас шукати» .

І таки добрався.

Баба Яга і її партнер сиділи в її прибраній хатинці і пили каву. Може й ще щось пили – брехати не буду. Я там не була. Коли гульк – Чахлик! Власною персоною! З’явився, як вродився. Він сподівався, що налякає їх, а ті нічого, навіть не розгубилися. А що? Їхня казка з Чахликом давно закінчилася. Що їм до нього чи йому до них?

• А-а, ось де ви, голуб’ята. І вам не соромно? На моїй фірмі вирішили поживитися? Не вийде.

Але Чахлика ніхто не злякався. Баба Яга і Бабай самі в наступ пішли.

• Ах, ти, мармиза невмивана! Мурло неотесане! Ти чого сюди прийшов? Хто тебе кликав? То, вибачай, моя власність. А ти тут ніхто.
• Ти взагалі ніхто.
• Довів нас до жебрацтва та й кинув напризволяще, а тепер ще й претензії до нас маєш?
• Та ми тебе…

Чахлик такого не чекав. Він навіть трохи розгубився і змінив тон на миролюбний.

• Ти, стара, краще б кави мені налляла.
• Кави? А смоли гарячої не хочеш? Кави йому! Стара! Я тобі дам стара, що й забудеш, де у мене двері.

Та й пожбурила в Чахлика порожнім горнятком. Влучила, уявіть собі.

• Тихо, друзі, тихо. Ну навіщо стільки агресії? Давайте краще сядемо рядком та поговоримо ладком. Ми ж з вами з одної казки. Стільки століть разом жили, разом дітей лякали. А тепер що?
• А тепер… наша казка давно закінчилася. Нас вже ніхто не боїться. А ти лишив нас на виживання. А коли ми знайшли вихід, ти ще й сікаєшся?
• Та я ж нічого. Добре, що придумали таке. Я ж тільки хотів порадитися, як це краще зробити.
• Порадитися! Знаємо ми твою пораду. Самому закортіло руки погріти.
• Чекайте-но. Але ж фірма то моя. Ви, скажімо так, нагло в неї влізли і наживаєтеся. Я мушу…

Баба Яга все більше брала криком, готова була і до бійки стати. Бабай тримав себе гонорово, з гідністю, на крик не сходив, вів розмову розумно і переконливо, наче давно до неї готувався.

• Ти, Яго, не гарячкуй. Ти, Чахлику, також. Перше, ніж примкнути до твоєї фірми, я все про неї розвідав. І про тебе, Чахлику, також. Почнемо з того, що твоя фірма не зареєстрована, тобто нелегальна.
• А ти…
• Знаю. Не хвилюйся. Не лізь до нас, то й ми зробимо вигляд, що нічого не знаємо. Бо інакше… сам знаєш. Всім буде кепсько.
• Та я що? Я нічого. Так – то й так. Я тільки хотів…
• Знаємо, чого ти хотів. Перехочи і заспокойся. Живи сам і дай жити комусь. Бо нашу казку ми добре знаємо. Знаємо і твоє слабке місце, знаємо, де та голка схована, на кінчику якої…
• Це що? Шантаж?
• Шантаж чи не шантаж, а верх тепер наш, дорогий Чахлику. Не ми у тебе, а ти у нас в кишені. Так що…
• Ну і банда! Як я вас таких у своїй казці терпів?

Від тих слів Баба Яга втратила усякий контроль над собою.