Каву похапцем ковтнула.

Відказатись хто ж би міг?

І швиденько так гайнула

Через втомлений поріг.

Ні роботи, ні турботи.

Відпочинок і кураж.

Вже набридли до нудоти

Перукарні і масаж.

Вже набридла, слово чести,

І мені вистава ця.

Просто хочу вже довести

До успішного кінця.

Роздивляюся вітрини.

Все це бачила не раз.

А на небі ні хмарини,

Хоч малюй якісь картини.

Жаль, до того не вдалась.

Руки тягнуться до кухні,

До жіночих звичних справ.

Холодець зварила б путній,

Напекла б смачнезних струдлів, –

Все, чого б ти забажав.

Борщ, вареники, котлети,

І млинці, і голубці…

Бізнесмени і поети

Відкривали б гаманці

Та грошей мені не треба.

Лиш би злагода в сім’ї.

Перебрала б я на себе

Всі обов’язки твої.

Вмію я ножі гострити,

Переставити замок,

Вмію чоботи зашити,

І мобільник осушити,

Якщо раптом він намок.

І рубати, і пиляти,

І полагодити кран.

Холодильники справляти

Я не вмію, тут – профан.

Олексію, Олексію,

Ти й не знаєш, що я вмію.

Я такого наготую,

Так тебе я нагодую.

Що у жінки-нетіпахи

Про таке ти й не чував.

Буду гарна, естетична,

Сексуальна, романтична,

Тільки б ти мене як жінку

І любив, і шанував.

 

Суд валандався недовго.

Розлучили без жалю.

Гуляй, Вася, я знялася,

Бо тебе я не люблю.

Незабаром в нас весілля,

Невеличке, та круте.

Я іду за Олексія.

Все він може, все він вміє,

Ще ж і красеннь як на те.

 

Розказала мені Дарка

Про свою пригоду.

Те я знала на перед,

Як дивилась  в воду.

На весіллі я була

Немовби за дружку.

Випила за молодих

Тільки пива кружку.

Жаль, горілки я не п’ю.

Напилася б в вволю.

Випила б за молодих

Й за жіночу долю.

Все в Одарки до ладу,

Розцвіла з роками,

А творити долю треба

Власними руками.

Неприкаяний Іван

Геть розволочився.

Нечупарний, занедбаний,

Досі не женився.

Бо хто жінку не шанує,

Буде тому лихо.

Як господар нікудишній,

То хоч сиди тихо.