Старість (про одну самотню пані)
Сидить у фотелі поважна пані.
Сиве волосся, у зморшках чоло.
Та пані думає про кохання,
Якого може і не було.
Вона не любить розповідати,
Скільки їй зим і скільки їй літ.
Дуже не гречно про те питати,
І про те знати нікому не слід.
В пані вже, мабуть, розум дитинний.
Зорить сердито на світ вона.
Хоч той світ перед нею ні в чому не винний.
Просто пані стара і зовсім одна.
Сидить у фотелі самотня пані,
Лице їй скривило від заздрості й злості.
На непогоду викручує кості.
Важко завбачити щось зарання.
Сонячний промінь на перснях грає.
Очі від нього відвести трудно.
Вже не живе і ще не вмирає.
Дуже самотньо їй і дуже нудно.
А були колись і скарби, і обслуга,
А зараз нема вже нічого власного,
Ні майбутнього, ні сучасного,
Тільки минуле. І жодного друга.
Бувальщини, небилиці і всякі дурниці
Заповіт
Смерть – то явище звичайне
На нашій планеті.
Нехай тільки не застане
Мене в туалеті.
Якось воно непристойно
І не етикетно.
Вмерти у своєму ліжку –
Це вже більш конкретно.
За мій спадок вже не будуть
Сваритися діти.
Книжки – скарби невеликі.
Де ж би їх подіти?
Сподіваюсь, біля мене
Буде все в порядку –
Фотографію зробіть
Невісткам на згадку.
А як будуть проваджати
Мене з цього світа,
Хай співають «вічну пам’ять»
І «многая літа».
А якби ще зазвучали
Танго і фокстроти,
То скажу вам, щоб ви знали,
Я була б не проти.
Та я знаю, не допустять
Кощунства такого,
Щоб було все, як у всіх,
Не так, як ні в кого.
А випити й закусити –
То обов’язково.
Може і про мене хтось
Скаже добре слово.
А якщо захоче хтось
Щось кепське сказати,
Пам’ятайте, що й вам колись
Прийдеться вмирати.
Може ще згадати слід,
Де і з ким грішила.
Якщо чесно, на той світ
Трохи поспішила.
Але це вже, як то кажуть,
Від нас не залежить,
А залежить лиш від того,
Хто за нами стежить.
Від партії ніякої
Як квитка не маю,
То не знаю, куди пустять:
В пекло чи до раю.
Не годилося б на мене
Класти каміняччя,
Та могилу зарівняє
Та кліка свиняча.
Потім когось підховають
До моєї хати
І дозволу не спитають.
Бо що там питати?
Якби хлопа, ще б нічого,
А то можуть бабу.
І куди ти поскаржишся?
Якому прорабу?
Добре знають, що я з ними
Сваритись не буду.
А з бабою буде клопіт
До страшного суду.
Смерть – то справа неминуча,
Я те добре знаю.
Та нехай не поспішає,
Я ще почекаю.
Дав би Бог мені прожити
Ще на цьому світі.
Ситно їсти, трохи пити
І життю радіти.