Переболить

Ранками-світанками

Небо заколисано.

Вже про осінь зіткано,

Вже про дощ написано.

Обізвуся, вір мені,

До старого клена.

Листям ще не зірваним

Зашумить до мене.

Обізвися, друже мій,

Розпогодь тумани.

Милий мій одружений,

Я ж прийшла до мами.

Розкажу про смуток свій –

Може легше буде.

Ти ж нікому не кажи,

Щоб не знали люди.

Клен у розпачі шумить –

Так мені здається.

Тільки вітер-вітровій

Знай собі сміється.

– Все пройде. Переболить.

Смутку твого вервиця

З журавлями полетить,

А назад не вернеться.

 

Ти все забудеш

Така нереальна тиша,

Немов із туману зіткана,

Глибока і врочиста,

Немов і справді жива.

Ми з тобою в тій тиші присутні,

Все, що сказано, втратило сутність,

І обійми, і поцілунки,

Наші погляди і слова.

Як же так, що не в парі ми досі?

Дорікне нам колишня осінь.

Ми забудем її, забудем,

Лиш у спогадах десь промайне.

Ти без неї щасливий будеш,

Все забудеш, забудеш, забудеш,

Урочисту незайману тишу,

І ту осінь сумну, і мене.

 

 

До осені в гості

Зима прийшла до осені у гості:

Мереживо плести і пліткувати.

А листопад аж мінитья від злості:

– Ще рано заметілі розпускати.

Я вам не грудень, я осінній місяць.

У мене листя ще не все згромаджене.

Вітри ледачі ще не все й зірвали.

Горіхи білки ще у дупла носять,

Ведмеді свій барліг до сну готують.

Прийдеш, зимо, коли тебе попросять,

А поки що тут я господарюю.

Зима пішла, ображена і горда,

З собою білий сніг увесь забрала.

І провели вітри сумним акордом,

А осінь з листопадом мандрувала.

Я поруч з ними мовчазна іду,

Мені так добре з ними мандрувати.

Он яблуко висить

Останнє у саду,

І осені шкода його зривати.

Я увійшла в той опустілий сад,

Колись такий розкішний і зелений.

Я так люблю сумний той листопад,

Крихтинку щастя він лишив для мене.

Хтось стежку вибирає на щодень.

А хтось чвалає просто по болоту.

У небо задививсь

Криничний журавель,

Він теж готується до перельоту.

 

 

Як обнова

Осінь…

Ти така нереально справдешня.

Осінь..

Ти сумна і якась нетутешня.

Звідки ти прийшла?

Як ти нас знайшла?

Ти з якої планети?

Вже сумують поети,

Ще зоря їм твоя не зійшла.

 

Осінь…

Це тобі моя пісня квіткова.

Осінь…

Кожен раз ти така загадкова.

В кольори твої

Вбралися гаї.

Хтось вже вірші римує,

Хтось тебе вже малює.

Ти приходиш до нас, як обнова.