Безтурботний гульвіса-вітер

• Спробуй не плакати. Це ж так просто.

Погамуй сльози і усміхнись.

Він був красень. Високого зросту,

Під чорним вусом – тільки дивись…

Я до тебе прийшла по осінньому листі,

Така беззахисна і така твоя.

Туман над містом, туман у місті,

А в тому тумані розпачлива я.

Любили тебе жінки і дівчата,

Русяві, смагляві і білі як сніг.

Ти був веселий, не вмів мовчати,

Любив співати і випити міг.

А потім вже світ летів шкереберть.

Ні тобі і нікому не було спокою.

А твоє серце переповнене вщерть,

Належало всім, хто був під рукою.

Отакий безтурботний гульвіса-вітер.

Не було тобі ні межі, ні впину.

Ти ніколи мені не дарував квіти.

А я від тебе народила дитину.

 

Самотність так болить…

Летіла журавлиха з вирію

Зі смутком і печаллю щирою.

Летіла без пари, сама,

Журавлика поруч нема.

Він впав від чужої рушниці.

Їй дуже крило його сниться.

Він зойкнув і впав у траву.

«А я ще й досі живу…»

Літала вона та курликала,

Журавлика кликала, кликала.

Та він не озвався до неї,

До журавлихи своєї.

Сказав їй вожак: – не журися,

Печалі своїй не корися.

У небі паруються хмари,

І ти не лишайся без пари.

Лишатись самій нерозумно.

А їй було прикро і сумно.

Вона свою пару любила.

Негода у груди їй била.

 

Вернулась на старе гніздо.

Полагодила, як уміла.

Самотність дуже їй боліла.

Не міг розрадити ніхто.

Самотньо тихо клекотала.

Все кликала його, чекала,

Хоч знала, що не прилетить.

Але самотність так болить…

Чи з рідних, чи з чужих земель

Прибився якось журавель.

Сумно журавлиха курликала,

Та його до пари не кликала.

• Мій журавлик вже не прилетить,

Та самотність не переболить.

Берегтиму я його тепло.

Я не можу під чуже крило.

Сонечко сховалося за хмару.

Полетів шукати собі пару.

Плакала самотня журавлиха.

Небо захистить її від лиха.