Куди подівся сніг? ( Сергійкові Фролову на згадку про його бабусю )

Сергійко просто збився з ніг.

Куди зима сховала сніг?

Ходив, шукав туди-сюди.

Ніяк той сховок не знайти.

Санчата вдома ледачкують,

Сніговиків пропав і слід.

А діти знай собі міркують:

Куди подівся сніг і лід?

• Хурделиці і віхоли

У теплий край поїхали.

• А мороз, то не нове,

В холодильнику живе.

Сергійко просто збився з ніг:

Куди подівся сніг?

 

Спи, мій синочку

Не стукай, доще, я не відчиню,

Хоч знаю, що тебе не зупиню.

Тополя просить:

• Вже досить.

Вже ліс умився.

Ти не втомився?

Вже напоїв жита і пшениці,

Подоливав річки і криниці.

Засни хоч трішки –

Спочинуть ніжки.

Іде дощик. Ніжки полоще.

Скоро він піде спати,

А я буду співати

Йому колисанку.

Спи, дощику, до ранку.

Завтра підеш моркву поливати,

Капусти і картоплі.

Ти потрібний землі.

Що  робили б ми без тебе?

Нахилилось хмарне небо

І хмарки , великі і малі.

І я схилилась над своїм синочком,

Над своїм маленьким колосочком.

Поки дощик шумить,

Поки мама не спить,

Спи, мій синочку,

Мій колосочку,

У сповиточку.

 

 

 

З вікна жіночої світлиці

 

 

Я сама

Сиджу у хаті, неначе в склепі.

До мене чомусь ніхто не заходить.

Від політики вже зводить щелепи.

Більше нічого слухати – так виходить.

Вимикаю радіо й беру собі право

Робити те, чого може  й не можна.

Підморгую в дзеркалі собі лукаво.

Так би вчинила жінка кожна.

То може й добре, що я одна.

Ні перед ким звітувати не треба.

Наллю собі келих міцного вина,

А другий, символічно, наллю для тебе.

А тепер заспіваю на всю потугу,

Так, щоб задзвенів кришталь у серванті.

Ну що ж, може випити ще й по другому?

Зрозуміє мене тільки романтик.

Ні, панове, зовсім я не п’яниця.

Мені не треба читати нотації.

В мене просто надміру дезінформації,

А щира правда вже і не сниться.

Годилося б може випити третю,

Але це вже буде, либонь, забагато.

Хоча таке можна й простити поету.

Я сьогодні сама. Для мене це свято.